Розділ 6

Злата завмерла на місці, дивлячись просто на нього. Вона ж думала, що він уже поїхав, коли ні…

- Це твоїх рук справа? — озлоблено запитав Захар, стискаючи кулаки. — Чого ти від мене хочеш? Чому переслідуєш і псуєш мої стосунки з жінками?

- Та здався ти мені, щоб я тебе переслідувала, — огризнулася Злата, обурена його звинуваченнями. — Те, що ми сьогодні тут зіткнулися, — це просто збіг обставин. Твоя наречена дізналася про зраду не від мене… Їй відео надіслали. Тож розбирайтеся самі. А тепер пропусти.

- А я тобі не вірю, — Захар почав наступати на неї. — Це ти в усьому винна. Що ти їй розповіла? Як ти мене знайшла? Чи, може, тебе хтось підіслав? На кого працюєш?

- Навіщо мені тебе шукати? І ніхто мене не підсилав, запевняю, — хмикнула Злата. — Твоя наречена — клієнтка мого весільного салону. Сукню в нас замовила, а сьогодні я привезла їй замовлення, допомогла вдосконалити образ. Та, мабуть, усе даремно…

- Насміхаєшся? Задоволення отримуєш від того, що зіпсувала мені весілля? — Захар розлютився ще більше, не зводячи з неї очей.

- Ти сам собі його зіпсував своєю… поведінкою. І добре, що Іра дізналася правду й не зробила найбільшої помилки у своєму житті. Таких, як ти, варто обходити десятою дорогою, — вколола його Злата. — І кажу тобі, відійди. Таксі вже під'їхало.

- Ти пошкодуєш, — перейшов на погрози Захар, бо вона роздратувала його ще сильніше. — Це тобі просто так не мине. Я докладу зусиль, щоб твій салон закрили…

- Я твоїх погроз не боюся, — впевнено відповіла на те Злата. — Та після них я вже остаточно переконалася, що Іра правильно зробила, коли послала тебе куди подалі.

Саме тоді вони почули як відчинилося вікно на другому поверсі й з нього виглянула Іра, яка з заплаканим обличчям вигукнула:

- Що вже до іншої залицяєшся? Боже, якою ж я була сліпою…

- Кохана, прошу поговоримо,- Захар відступив від Злати перемкнувши свою увагу на Іру піднявши голову догори. - І повір ти помиляєшся… дозволь я тобі все поясню.

- Що ти поясниш? Чому тебе тягне до інших жінок? - Іра істерично розсміялася.- Та я й так знаю відповідь, тому що ти бабій.

Злата, скориставшись моментом, проскочила повз Захара і майже побігла до виходу з подвір'я. Поспіхом сіла в салон таксі, яке встигла викликати ще тоді, коли перебувала в будинку на другому поверсі.

Вона намагалася заспокоїтися, вгамувати роздратування та злість, які викликав у ній цей хам Захар. Ще й погрожувати їй насмілився! Але Злата була переконана — він блефує. Просто намагався залякати її, змусити відчути страх. Та замість страху в ній закипіла лють.

Її розгнівило, що він посмів безпідставно звинуватити її в тому, до чого вона не була причетна, до чого не мала ані найменшого відношення. Та замість того, щоб опанувати себе, ледь не вигукнула вголос, аби дати вихід емоціям, та вчасно стрималася. Не хотіла привертати зайву увагу водія таксі. Вона зробила глибокий вдих, ніби полегшало, але осад все-таки залишився. Їй не давало спокою відчуття несправедливості, того, що він її змусив виправдовуватися за чужі помилки… Та для неї буде краще забути про нього.

Захар хотів було ще раз пояснити Ірі, що вона помиляється. Хотів переконати її, ніби все, про що вона дізналася, — це наклеп, спланований, щоб зруйнувати їхнє весілля. І навіть сам майже повірив у ці слова. Повірив, що не винен, хоча насправді все було навпаки.

Та раптом, на якусь мить подумав, що варто зупинитися. Варто визнати поразку й відступити. Він усвідомив, якого болю заподіяв цій юній дівчині. Дівчині, яку насправді й не кохав. Їхній шлюб мав стати лише вигідною угодою, яка допомогла б розкрутити його бізнес...

Іра з гуркотом зачинила вікно, а Захар продовжував стояти, відчуваючи ще більший сором і гнів. Якби він справді кохав Іру, то не відступав би зараз і взагалі не зраджував би їй, не руйнував те, що могло стати для нього цінним. Але…

Захар повільно розвернувся й пішов до своєї машини. Сів за кермо пригадуючи розмову з Миколою Вікторовичем, яка відбулася місяць потому, коли вони сиділи за столом в одному з міських ресторанів.

- А тобі подобається моя донька? — запитав тоді Микола Вікторович. — Правда, гарнюня?

- Звичайно, дуже вродлива, — підтвердив Захар, відпиваючи коньяк.

- А хотів би одружитися з такою? — наступне запитання від Миколи Вікторовича застало Захара зненацька.

- Чому раптом такі питання?

- Та подумав, — знизав плечима Микола Вікторович, — чому б мені доньку заміж не віддати за хорошу людину, за партнера. Коли матимемо родинні зв'язки, зможемо ще більше розширити наш спільний бізнес. Ти й надалі постачатимеш машини з-за кордону, а я підганятиму тобі клієнтуру. Ти ж саме цього прагнеш? Ну, от я і даю тобі можливість закріпитися в Україні, мати стабільність.

- Це вигідна пропозиція, без сумніву. Для мене буде честю стати вашим зятем, — Захар відставив порожню склянку. — Тільки не розумію, у чому тут ваша вигода? Невже ви хочете мати зятя, який буде…

- Який буде мене поважати, прислуховуватися, цінувати та допомагати, коли треба, — не став приховувати своїх умов Микола Вікторович. — Врешті-решт, я старший за тебе, а старших варто слухати та шанувати. Так що ти не поспішай відмовлятися, добре подумай, усе зваж. Але пам'ятай: саме завдяки мені ти зможеш стати великою людиною тут, в Україні й тобі не доведеться повертатися до Італії й знову працювати на свого дядька.

- Але ж ви хочете, щоб я працював на вас…

- Не працювати на мене, а співпрацювати зі мною, — виправив його Микола Вікторович. — Але можеш залишити все, як є. Щоправда, тоді мені доведеться шукати іншого партнера, який буде враховувати мої побажання. Звісно, ти без мене не розоришся, але нелегко буде без підтримки. Різницю відчуєш одразу. Прибутки впадуть, а зі мною, навпаки, тільки зростатимуть. От і обирай, яке майбутнє хочеш для свого автосалону та для себе самого. І, до речі, хіба тебе не приваблює моя донька? Я не раз помічав, як ти на неї задивлявся...