Розділ 4

Весільний салон «Біла сукня», який належав Златі та Сніжані  поєднував продаж готових весільних суконь із послугами індивідуального пошиття. А також пропонував широкий вибір аксесуарів таких як: фата, прикраси, весільне взуття, рукавички, клатчі тощо. І саме тому мав великий попит серед наречених міста.

Злата зазвичай приходила до салону перша, відчиняла його та готувалася до приходу клієнтів. Але сьогодні Сніжана її випередила і нетерпляче чекала подругу біля вхідних дверей склавши руки на грудях.

- Нарешті! — вигукнула Сніжана, щойно побачивши Злату. — Ти, навмисне зводиш мене з розуму?

- Привіт, — усміхнулася у відповідь Злата. — Може, зайдемо досередини? Бо якось не надто зручно отак посеред вулиці говорити.

Сніжана різко розвернулася й на ходу відчинила скляні двері. Дівчата зайшли до будівлі. Поки що вони були лише вдвох, але незабаром мали прийти Маргарита та Поліна — консультантки салону «Біла сукня».

Приміщення салону було просторим і світлим. У центрі стояли м’які дивани та журнальний столик на якому лежали весільні каталоги. Біля примірювальних кабінок висіли дзеркала на повний зріст, а стіни прикрашали великі картини та світлини наречених у сукнях цього салону.

Та найпривабливішим і водночас найголовнішим елементом інтер’єру була виставкова зона де на витончено оформлених манекенах красувалися готові весільні сукні. Навпроти розташовувалася стійка адміністратора, за якою клієнтів зустрічала одна з привітних консультанток.

- Хто він? – Сніжана сіла на диван.

- Якщо чесно я не знаю хто він,- Злата сіла поруч з подругою.- Він просто захотів зі мною познайомитися у такий нахабний та некоректний спосіб.

- І що?- Сніжана не до кінця вірила подрузі.

- І нічого,- розвела руками Злата,- я його відшила. Але з Сашком я теж не хочу мати нічого спільного. І, будь ласка, не вигадуй більше нічого і не треба мене більше ні з ким знайомити…

- Сашко сказав, що то твій коханець. Принаймні він так зрозумів. Зізнавайся, нічого тут приховувати правду,- Сніжана розвернулася до подруги.- Коли ти встигла? Невже ти зраджувала моєму батькові з ним. Як ти могла…

- Ти хоч розумієш, що зараз говориш? — розлютилася Злата, різко підхопившись на ноги. — Ти мене ображаєш своїми брехливими звинуваченнями! Ти ж знаєш, що Микита був єдиним чоловіком у моєму житті… Я не те що йому не зраджувала — я навіть на інших чоловіків ніколи не задивлялася! І зараз я ні з ким не планувала знайомитися. Це була твоя ідея, і саме ти потягла мене на ту вечірку, а тепер ще й звинувачуєш!

- Гаразд заспокойся,- Сніжана відчула, що перебільшила.- Я тобі вірю. Просто Сашко…

- А мені знаєш, все одно, що про мене думає Сашко. Розумієш між нами нічого не може бути…

- А може тобі той незнайомиць більше сподобався?- вирвалося у Сніжани.

- Знаєш, Сніжано, мені більше тобі нічого сказати…

До салону зайшли Маргарита та Поліна.

- Доброго ранку, — одночасно привіталися дівчата.

- Доброго ранку, — Злата намагалася приховати свій пригнічений настрій у присутності підлеглих. — Сьогодні у нас чимало клієнток, які вже незабаром прийдуть тож варто нам усім поквапитися.

Сніжана хотіла ще щось додати, але потім вирішила не з'ясовувати особисті питання при всіх.

- Якщо я знадоблюся, то буду у своєму кабінеті. Злато, заходь — разом кави вип’ємо.

- Щойно звільнюся, — пообіцяла Злата, трохи вгамувавши свій гнів на подругу.

«Сніжана, як завжди, невиправна…» — подумала Злата. Але, попри все, вона залишалася її найкращою подругою. Вони були знайомі ще з дитячого садочка, разом росли, вчилися, переживали поразки й перемоги. Скільки разів Сніжана була поруч у найтемніші миті її життя, підтримувала, мовчки обіймала, коли не вистачало слів... Їх пов’язували роки довіри, щирих розмов до світанку і сміху до сліз. І навіть якщо часом хотілося грюкнути дверима, Злата знала: таких друзів, як Сніжана, не шукають — вони даються раз на все життя.

Вона зайшла до свого кабінету й сіла за великий дерев'яний стіл, на якому були розкидані аркуші паперу з ескізами весільних суконь. Поруч у склянці стояли олівці різних кольорів, а також лежали зразки тканин — мереживо, атлас, шовк.

Злата увімкнула настільну лампу й узяла до рук олівець. Хотіла продовжити створювати нову модель, але думки не давали спокою і тому вона відхилилася на спинку крісла не випускаючи з рук олівця. Перед очима стояв образ Захара… Симпатичний все-таки…

- Ніякий він не симпатичний, — заперечила сама собі вголос. — З такими краще ніколи не стикатися. Добре, що я його більше ніколи не побачу…

До кабінету постукали, і Злата швидко зосередившись на роботі, запросила відвідувача зайти.

- Злато Василівно, у нас проблеми, — до кабінету увійшла Поліна з тривожним виглядом. — Телефонувала Ірина Миколаївна, та клієнтка, яка сьогодні мала прийти на останню примірку.

- Мабуть, попросила перенести зустріч? —здогадливо запитала Злата.

- Ні, вона хоче, щоб ви особисто привезли їй замовлення додому. І навіть більше, вона хоче додати до своєї весільної сукні… як вона сказала, справжні діаманти. Ви уявляєте? У нас ще не було такої вибагливої нареченої! — обурилася Поліна, чим навіть підняла Златі настрій. — Сказала, що цю роботу може довірити тільки вам. Що їй відповісти?

- Бажання клієнтів для нас — закон, — жартома відповіла Злата. — А якщо серйозно, нехай назве адресу, і я до неї поїду та виконаю її побажання. А ти тим часом запакуй сукню та замов таксі.

- Гаразд, Злато Василівно, я миттю! — відповіла Поліна й поспіхом вибігла з кабінету.

Злата навіть зраділа, що матиме змогу поїхати з салону й трохи відволіктися. Та спершу вона все ж зайшла до Сніжани, яка в цей момент розлючено розмовляла телефоном.

- Якщо ви негайно не владнаєте цю неполадку, я шукатиму іншого електрика! — гримнула вона й з гуркотом кинула телефон на стіл. — Ще й сперечається, щось мені доводить! Гад! Точно треба знайти когось нормального.