Розділ 3

Сашко різко зупинився, прибрав руки від Злати й обернувся до незнайомця, який підійшов до них. За кількома сказаними словами Сашко одразу зробив висновок, що це, мабуть, коханець дівчини, з якою його щойно познайомили.

- А мене, то запевняли, що Злата вільна. А воно…

- А воно не пощастило, — мовив Захар з ледь помітною усмішкою, знизавши плечима й кивнув у бік дивану. — Піди присядь. Не ганьбися.

Сашко хотів було заперечити й висловити своє невдоволення, але не наважився. Тон незнайомця був спокійний, майже байдужий, але в ньому читалася незаперечна перевага. У його хриплуватому голосі не було ані краплі сумніву — лише тверда, впевнена манера, властива тим, хто звик домінувати. Сашко опустив голову й повільно відступив. Він відчував як ніколи свою нерішучість, і водночас розчарування у тому, що його плани вважай зіпсовані.

- Ну що, вже відступаєш чи як? — підколов Захар, побачивши, як Сашко відійшов убік.

- Я не хочу продовжувати знайомство з тією у кого є інший,- сказав Сашко у свій захист, намагаючись хоч якось зберегти свою гідність перед друзями.

Він мовчки сів поруч із Марком та Сніжаною. Ті здивовано переглянулись,  вони ще не зовсім розуміли, що сталося.

- Це хто такий? – запитала Сніжана.

- Коханець твоєї подруги,- незадоволено буркнув Сашко.- І навіщо ви мене у це вплутали?

- Кохана, ти говорила, що Злата ні з ким не зустрічається,- Марко аж стиснув кулаки.

- Я вперше його бачу,- обурилася Сніжана,- я гадала, що Златка мені довіряє, все розповідає. А воно… Сашко я розберуся…

- Не треба на людях з'ясовувати стосунки,- Марко поспішив вгамувати дружину,- і не думай нас ганьбити перед колегами. Дограєшся, що ми й роботу втратимо. Сиди тихо. А твоя подруга… ще та розпусниця…

- Вона мені однозначно не підходить,- Сашко трохи збадьорився,- я прагну мати стосунки з порядною, а не з тією, яка бігає від одного чоловіка до іншого.

- Злата порядна жінка,- Сніжану це роздратувало і вона кинулася захищати подругу,- і не варто робити поспішних висновків. Можливо це просто знайомий з яким вона давно не бачилася і ніякий там не коханець. Я розберуся…

- Сніжано, сядь я сказав. Ти що хочеш, що я і справді втратив роботу?

- Та сама божевільня, а не вечірка…

А тим часом Злата намагалася відійти від шоку й усвідомити, що щойно відбулося. Її обличчя виражало розгубленість і злість. Захар, помітивши це, нахилився до неї й тихо промовив:

- Це — навзаєм... Тепер, коли ми з тобою вільні, можемо продовжити знайомство й компенсувати одне одному наші втрати.

А потім Захар нахабно обійняв дівчину за талію однією рукою й одним рухом притягнув її до себе, заглядаючи їй просто в очі:

- Потанцюємо. І мушу визнати: виглядаєш ти доволі спокусливо.

- Відпусти, — нарешті вимовила Злата й зробила спробу звільнитися з його хватки. — Ти мені огидний...

- А що, тобі й справді подобаються такі опудала, як він? — Захар кивнув у бік Сашка й, не зважаючи на прохання дівчини, продовжував вести її в танці.

- Хто дав тобі право ображати інших? І яке ти мав право псувати мою репутацію в очах моїх друзів? — Злата повністю опанувала себе й кинулася захищатися. — А те, що я… то варто було двері замкнути. У будинку повно людей, тож будь-хто міг зайти… Кажу, відпусти…

- Очі в тебе неймовірно красиві… бірюзові… просто зачаровують. Ніколи раніше таких не бачив. І пахнеш ти… смачно, — Захар ніби не зважав на її слова.

- Ти… — вона знову хотіла заперечити, але насправді його компліменти чомусь всупереч усьому, були їй приємні.

Музика раптово обірвалася, і хазяїн вечірки голосно оголосив:

- Любі друзі, я неймовірно щасливий, що ви сьогодні завітали до мене. Сподіваюся, ви всім задоволені! Але на цьому свято не завершується — я підготував для вас сюрприз. Феєрверки!

— Супер! — почулися радісні, захоплені вигуки гостей.

- Тому запрошую вас усіх на подвір’я, — додав він, широко посміхаючись, а потім підійшов до Захара і, поплескав його по плечу та уважно придивився до Злати. Його очі затрималися на ній трохи довше, ніж слід, і він з прихованою заздрістю кивнув,- а ти вмієш жінок обирати. Гарна...

- Я не його жінка,- Златі нарешті вдалося вирватися з обіймів Захара.

Ці слова пролунали чітко, хоч її голос і тремтів від емоцій. Вона швидко відсторонилася, не помічаючи того, що цими словами зачепила його, ніби принизила перед іншими. Захар незадоволено стиснув щелепи, щоб не піддатися гніву і не наговорити лишнього.

- Запальна,- хазяїна вечірки це розважило.

- Так, особливо, коли ображається…,- Захар вміло приховав досаду того, що цього вечора у нього все йшло не так як він хотів і чомусь саме з жінками.

Злата не гаяла часу — їй хотілося якнайшвидше залишити цей дім. Її єдиним бажанням було втекти якомога далі від цього безглуздя, упіймати таксі та поїхати додому. Вона рішуче почала пробиратися крізь натовп, який гучно сміючись кинувся до вхідних дверей. Сніжана, побачивши, як подруга поспішає геть, спробувала її зупинити:

- Злато, зачекай! Нам треба поговорити.

Але Злата навіть не озирнулася. Вона не хотіла ні говорити, ні щось пояснювати. А  що тут пояснювати, якщо вона й сама до кінця не розуміла, що відбувається. Опинившись на подвір'ї Злата полегшено зітхнула. Швидким кроком вийшла за ворота і майже відразу упіймала таксі, яке їхало вулицею. Вже за пів години таксі зупинилося біля її будинку. Розрахувавшись з таксистом Злата піднялася до себе у квартиру. В коридорі поспішно роззулася, кинула сумочку на тумбочку.

І тут вона вже не стрималася — сльози покотилися самі собою. Злата нарешті дозволила собі виплеснути все, що накопичилося в її серці. Вона пройшла до спальні, впала на ліжко й закрила обличчя руками. Їй було нестерпно шкода себе — до болю, до гіркого щему. У цю мить усі розчарування, які вона так довго ховала глибоко в душі, вирвалися назовні. Їй здавалося, що смуток знову затягує її у свою безодню. Хоча сьогодні вона твердо вирішила: досить. Пора жити повноцінним життям — без жалю до себе, без образ на долю.