Розділ 2

- Ну чого ти? Що не так?- запитала Сніжана подругу, коли вони трохи відійшли.- Як на мене, Сашко нічого такий. Симпатичний.

- На вигляд він і справді симпатичний, але це зовсім не мій тип. Занадто самозакоханий, з тих, хто сам собі ціни не складе. Терпіти не можу, коли чоловіки самі себе вихваляють. Це мене дратує,- заперечила Злата.- Пішли до вбиральні… Розумієш, мені треба вмитися холодною водою, трохи прийти до тями, заспокоїтися. Інакше я просто не витримаю цього знайомства.

- Гаразд, я заперечувати не буду,- погодилася Сніжана,- але спершу треба з'ясувати де ця вбиральня знаходиться… Ей, чи можна вас запитати…

А тим часом Злата обернулася навколо і раптом відчула, як усе в її очах втратило чіткість. Музика, що щойно здавалася просто тлом, тепер почала гупати у скроні. Гомін голосів раптом почав зливатися у безперервний гул, що наче вібрував у грудях. Минуло ще кілька секунд, а шум вечірки не відступав — навпаки, він продовжував заповнювати простір, стискати її з усіх боків. Златі здавалося, що стіни повільно, невідворотно почали звужуватися, тиснути, витісняючи з кімнати повітря.

Вона хоч і стояла посеред натовпу гостей, але відчувала себе відстороненою, ніби спостерігала за всім зсередини акваріуму. У голові паморочилося, свідомість затуманювалася, а тривога в грудях розросталася дедалі сильніше — не та, що кричить, а тиха, липка, невидима, як дим, що огортає й душить.

Це був напад глибокого внутрішнього неспокою. Мозок не встигав обробляти сигнали, усе перевантажувалося. Їй хотілося втекти, просто вирватися з цього місця, відмежуватися від цього хаосу й заховатися там, де тиша і спокій. Та тіло ніби не слухалося. Напруга зростала, і вона відчувала її фізично — у грудях, у плечах, у горлі, де щось застрягло і не давало дихати.

- Злато, ти мене чуєш… Злато, - Сніжана помітила, що щось не те коїться з її подругою і схопила її за руку та відвела у глухий кут кімнати.- Що з тобою? Ти за мить геть блідою зробилася. Тобі що зле?

- Трохи,- зізналася Злата.- Мені треба побути на самоті, щоб привести свої думки до ладу. І тоді зі мною все буде добре.

- Пішли, зараз знайдемо вільну кімнату. Сподіваюся, що знайдемо,- Сніжана продовжувала тримати подругу за руку та повела її довгим коридором.- У цьому будинку цих кімнат безліч. А вбиральня, до речі, знаходиться у кінці цього ж коридору, якщо я правильно зрозуміла. Все буде добре не хвилюйся, якщо тебе не попустить поїдемо додому. А знайомство продовжимо в якийсь інший день… у ресторані… у спокійній атмосфері…

- Я впевнена зі мною буде все добре,- повторила Злата. - Я хвилин десять посиджу…

- Ой, мені телефонують,- Сніжана зупинилася та дістала з сумочки смартфон.- Це дуже важливий дзвінок. Злато, заходь у любу вільну кімнату, посидь там та зачекай мене поки я переговорю. Я швидко. Добре? Впораєшся сама?

- Так, ти не хвилюйся, розмовляй,- встигла сказати Злата подрузі, яка вже притулила смартфон до вуха і побігла зовсім в іншу сторону.

Злата важко зітхнула й повернулася до перших дверей. Натиснула на ручку, спробувала їх відчинити, але вони виявилися замкнені. Пройшлася далі й спробувала зайти до наступної кімнати та там було повно гостей, які на підвищених тонах з'ясовували стосунки між собою. Цей галас ще більше посилив її внутрішній смуток і вона швидко зачинила двері.

Вже було подумала, що вільних кімнат і справді немає і хотіло було вже просто залишитися тут в коридорі та спертися на стіну. Та потім вирішила зробити ще спробу. Вона рушила далі й підійшла до наступних дверей. Цього разу двері виявилися відчиненими. Злата з полегшенням увійшла, як їй здалося до порожньої кімнати відчувши полегшення. Ну, нарешті їй вдалося знайти тихе місце де вона може зібратися з думками.   

У кімнаті було темно. На дотик намацавши вмикач біля дверей, вона натиснула на нього. Лампочка різко освітила приміщення, і в ту ж мить пролунав жіночий вигук, сповнений здивування. Злата від несподіванки здригнула, а серце шалено закалатало в грудях. Вона інстинктивно притулила руку до грудей, намагаючись заспокоїти відчуття несподіваного переляку. Її очі широко розкрилися, коли вона побачила інтимну сцену перед собою, а подих став уривчастим. Злата відступила і завмерла, коли її спина торкнулася дверей.  Вона потрапила до спальні де чоловік та жінка були захоплені близкістю.

- Вибачте… Мені здалося, що тут нікого немає… двері були відчинені… вибачте… я вже йду,- Злата намагалася себе опанувати, заплющила очі й хотіла розвернутися, але ноги зробилися ніби дубовими і вросли в підлогу.

- Та ні лишайся. Це мені варто піти,- струнка брюнетка різко підвелася з ліжка та почала одягатися продовжуючи виказувати своє незадоволення чоловікові, який теж підвівся.- Так це ти через неї… Тепер я розумію, чому ти хотів зі мною порвати. Набридла я тобі. На іншу потягло. Яка ж ти скотина, Захаре. Ненавиджу тебе…

- Сонечко заспокойся, я не знаю хто вона і що тут робить,- почав оправдовуватися чоловік одягаючи штани чорного кольору.- Я розривати стосунків з тобою не планував, тільки сказав, що будемо зустрічатися рідше через мою зайнятість. Заспокойся… Ти постійно все перекручуєш…

- Та пішов ти до біса Захаре,- брюнетка взула туфлі, схопила сумочку та підбігла до Злати.- А ну відійди. Знай люба, що цьому кабелю ти теж дуже швидко набриднеш… Відійди я сказала. Ти що глухоніма?

Злата продовжувала перебувати в якомусь онімілому стані, ставши заручницею своїх власних емоцій. Вона ніби паралізована стояла та дивилася в одному напрямку. Та потім все-таки кивнула головою та відійшла у бік опановуючи себе.

- Ще раз вибачте… ,- Злата хотіла знову себе якось виправдати та брюнетка різко відчинила двері та вийшла з кімнати.

- Ти хто така? І що тут робиш?- чоловік не поспішаючи продовжував одягатися упіймавши на собі погляд незнайомки, яка відверто дивилася на нього.- Що оголених чоловіків ніколи не бачила?

- Вибачте,- Злата відвернулася,- мені здалося, що тут нікого немає. Хотіла побути на самоті... Я піду… вибачте…