Розділ 1

- Дівчата, ми приїхали, — вкотре повторив таксист, обернувшись до своїх пасажирок, які сиділи на задньому сидінні. — Що, мабуть, нічим платити?

- Чому це нічим? — незадоволеним голосом відповіла блондинка, діставши з сумочки гроші, і рішуче простягла їх таксисту. — Візьміть… Злато, досить упиратися, виходимо…

- Якщо треба, можу в інше місце відвезти, — таксист задоволено перерахував гроші, кидаючи на дівчат уважний погляд.

- Ні, дякую, — буркнула блондинка і, відчинивши дверцята автомобіля, додала: — Злато, йдемо.

- Гаразд, йдемо, — зітхнула Злата і неохоче вийшла з машини слідом за подругою. Її голос звучав відсторонено: — Ще раз повторюю: це невдала ідея. У мене немає жодного бажання знайомитися з кимось. Сніжано, ну, зрозумій мене нарешті.

Сніжана зупинилася та обернулася до подруги. Її обличчя стало трохи суворішим.

- Злато, ти що, хочеш усе життя бути сама? Найкращі роки проходять! — Вона сердито осмикнула поділ своєї блакитної літньої сукні і, її довгі локони розсипалися по плечах. — Мій Марко запевняє, що Сашко — симпатичний хлопець, розумний. Недарма ж він працює програмістом у такій великій компанії. Гроші хороші заробляє! І, головне, він вільний, як і ти. То чому б вам не познайомитися? Ми з Марком переконані, що ви сподобаєтесь одне одному з першого погляду. Ну, а через місяць, дивись, одружитеся! Тоді ти ще нам будеш дякувати за те, що ми тобі такого чоловіка підігнали.

Злата тільки хмикнула, заперечно хитаючи головою. Її чорна коротка сукня з тонкими бретелями підкреслювала витончену фігуру, а градуйована стрижка на темно-русявому волоссі придавала вишуканості. Однак зараз дівчина виглядала втомлено і беззахисно.

- Ти невиправна, — тихо сказала вона, поправляючи теж сукню. — Розумієш, я ще не відійшла від втрати… свого чоловіка… Рік усього минув після його смерті…

Сніжана аж закипіла. Її очі спалахнули.

- А мені, ти думаєш, не болить? — обурено кинула вона. — Все ж таки твій чоловік був моїм батьком!

Злата опустила погляд. Її голос прозвучав винувато:

- Вибач… Нам обом боляче, тому я й кажу, що цей задум зі знайомством… просто невдалий.

Сніжана не витримала і швидко підійшла до подруги. Вона поклала їй руки на плечі, дивлячись прямо в очі:

- Злато, припини нарешті. Ми повинні відпустити минуле і жити далі. Життя триває! Досить нити! Вечірка, напевно, вже в самому розпалі, а ми тут дарма витрачаємо час на пусті балачки! — Її голос за мить став теплішим, навіть трохи лагідним. — Якщо Сашко тобі не сподобається, ніхто ж силою тебе змушувати з ним зустрічатися не буде. Зрозуміла?

Злата глибоко вдихнула і кивнула, намагаючись знайти в собі хоч трохи ентузіазму.

- Добре. Насправді я ціную вашу з Марком турботу. Я зараз зберуся… і все буде добре.

Сніжана задоволено усміхнулася.

- Ну от і молодець! Пішли.

Вони обидві повернулися до яскраво освітленого входу великого будинку, з якого долинала музика і гомін. Злата зробила крок, відчуваючи, як її охоплює легкий трепет — чи то від нерішучості, чи то від чогось непередбачуваного. Дівчата зайшли до будинку, який був аж занадто переповненим гостями. У просторому приміщенні панувала жвава атмосфера. Гості весело сміялися, обмінювалися жартами, активно розмовляли створюючи загальний гамір. Декілька дівчат та хлопців танцювали серед зали рухаючись у такт динамічній музиці. Уздовж стіни стояли столи з закусками та напоями. А у затишному куточку декілька гостей розслаблено сиділи на диванах, розпиваючи келихи з напоями, неспішно ділячись історіями та спостерігали за іншими більш активними. Світло було м'яким, а в повітрі витав аромат алкоголю, парфумів, сигарет.

Сніжана зупинилася, шукаючи очима свого чоловіка Марка серед натовпу. Нарешті вона помітила його серед інших чоловіків, які сиділи на дивані, й помахала йому рукою. Марко, побачивши дружину, зрадів і підвівся.

- Йдіть сюди, — вигукнув Марко. А коли дівчата підійшли ближче, запитав.- Чому так довго?

- Це вже неважливо, — відмахнулася Сніжана і поцілувала чоловіка в губи.

- Привіт, — Злата також привіталася з Марком, намагаючись натягнути посмішку на обличчі й приховати свій сумний настрій. — Тут так багато людей. Якщо чесно, я не очікувала. Невже всі вони працюють в одній компанії?

- Ні, звісно, — Марко злегка обійняв подругу своєї дружини, вітаючи її у відповідь. — Наш бос запросив на вечірку не лише своїх підлеглих, а й друзів та знайомих. Ще й нам в офісі вчора сказав: «Приводьте своїх друзів». Одним словом, вирішив гучно відсвяткувати вигідну угоду, яку наша компанія уклала з закордонними партнерами.

- У твого боса грошей, хоч відбавляй, тому він і влаштовує такі гуляння. Для нього напевне  чим більше людей, тим краще, бо, мабуть, хоче похизуватися своєю розкішшю, — зауважила Сніжана з нотками заздрощів. — Може, і ми колись досягнемо такого рівня. Правда, любий?

- Звісно, — погодився Марко. — Сідайте на диван, а я зараз принесу вам келихи шампанського. Потім знайду Сашка. Злато, Сашко дуже хоче з тобою познайомитися.

- Я теж, — відповіла так Злата, тільки тому, щоб не образити своїх друзів.

А про себе вона подумала, що дарма все ж таки погодилася приїхати сюди. І чому не наполягла на своєму? Скоріше за все, щоб не образити подругу. Адже, як не крути, а ще й досі відчуває перед нею свою провину за те, що закохалася в її батька, а згодом і вийшла заміж за нього.

Звісно, Сніжана була категорично проти того, щоб її подруга раптом стала їй мачухою. Сніжана робила все можливе, щоб їх розлучити, постійно влаштовувала скандали — то батькові, то їй, Златі. Але Микиті зрештою вдалося вгамувати свою доньку. Як саме він це зробив, Злата й до сьогодні не знає. Проте у нього вийшло: Сніжана заспокоїлася, прийняла все, як є, і навіть знову подружилася зі Златою. Це було величезним полегшенням для обох — і для Злати, і для Микити. Але недовго їм судилося бути щасливими разом. У Микити стався серцевий напад, і він помер.