30. Додому

«Будь яка добра справа є плід любові»

(Іоанн Златоуст)

Мілана прокинулася в чудовому настрої. Полежала з закритими очима трохи, потягнулася, позіхнула, розліпила повіки, подумала про те, що будильник на телефоні ще не дзвенів. Хотіла повалятися у ліжку, згадуючи сон. Який же чудовий сон їй наснився сьогодні. Може вона зуміє відтворити його весь у пам’яті до дзвінка. І той чоловік, Ерік… Ну не зовсім чоловік, але привабливий і чуйний. Мілана знову закрила очі, але за секунду до того як дівчина їх закрила, вона вловила якийсь рух збоку від ліжка, щось гостро зблиснуло. І Мілана, злякавшись, широко розплющила очі і сіла на ліжку. Сон втік, перелякавшись такого стрімкого пробудження. Але тепер Мілана не розуміла, чи то вона божеволіє, чи бачить продовження сну. На столі біля ліжка сидів сніжно-білий горобець, який інтенсивно світився. Він був схожий на маленьку керамічну статуетку. Звідки взявся тут цей ліхтарик у вигляді горобця, дівчина не розуміла. Але коли горобець повернув до неї голову, то притиснула долоню до свого рота, вражена тим, що горобець говорить і тільки кивнула. А мовив він наступне:

– Королево Мілано маю честь доповісти вам, що Королева Шантайє особисто прибула з Арханзанбйорну, щоб привітати доньку величного Реснаса. – При цих словах, щось м’яко зашурхотіло і від стіни відділилася тінь. Перед дівчиною постала жінка з копицею каштанового волосся на голові і очима з вертикальними зіницями. Щось було знайоме в тій, кого горобець назвав Королевою Шантайє. В пам’яті Мілани зажеврів якийсь спогад. Десь вже вона бачила такі очі. І раптом дівчина згадала все. Це було як вибух. Предмети раптом набули чіткості. Кольори стали яскравішими, а звуки гучнішими. Мілана відкинула ковдру і постала перед цією жінкою. Дивно але дівчина не пам’ятала щоб лягала спати одягнена, та ще й в таку дивну сукню. Раптом вона вдарила себе по лобі рукою і вигукнула:

– А ну так, звичайно, сон продовжуються. – вже без остраху дівчина подивилася на Королеву Шантайє і перевела погляд на Упса. Вона згадала все, тобто те що вважала сном. Тільки не могла зрозуміти, чому весь фантастичний світ звузився до її кімнати і чому події перемістилися саме сюди але справедливо вирішила, що не хоче поки що прокидатися і бажає додивитися сон до кінця, поки ще будильник на мобільному не дзвенів. Вона згадала і те, що дивного птаха звуть Упс і в чужому світі зі сну він її найкращий друг і порадник. А ця жінка дійсно є королевою драконів. І що один з її синів повинен одружитися з Міланою. Але ж у неї не було бажання виходити заміж.

– Ну й ладно. – вголос мовила дівчина. – Це усього лише сон. Скоро я прокинуся і піду на роботу і все забуду. А може й не забуду. – і тут Королева не проронивши ні слова поманила її до себе. На Шантайє було довге золоте сарі, яке шурхотіло при кожному рухові і переливалося золотом, перетікаючи з відтінку у відтінок, подібно воді. На Землі не існувало нічого подібного. Дівчина на мить припустила, що це все не сон, але потім відмахнулася від думки, як від такої, що не має права на життя. Мілана підійшла до Шантайє, опинившись перед великим люстром, яке невідомо як, тут опинилося. Дівчина точно пам’ятала , що такого в неї не було, але вирішила не задавати зайвих питань, тому що це просто сон. Шантайє м’яко взяла Мілану за плечі і розвернула до люстра, потім кивнула на дзеркало:

– Дивись!

Мілана дивилася широко розплющеними очима і не пізнавала себе. В неї ніколи не було такої фарфорової гладенької шкіри. І фігура наче стала жіночніше. Там де треба з’явилися звабливі округлості. Волосся набуло неповторного платинового відтінку з рудими пасмами. Але найдивніші були очі. Вони були теж з вертикальними зіницями, як у Королеви, але ще й світилися м’яким, зеленавим світлом.

– Ну що ж дівчинко, ти стала справжнім драконом. Вітаю! – і Шантайє розвернула здивовану дівчину до себе і обійняла. – Ерік буде радий.

– Як Ерік? Чому не Юлій, а Ерік? – Мілана пам’ятала, що це усього лиш сон і вранці він розвіється як туман, але той чоловік з цього сну був такий приголомшливий і сподобався їй, що на мить дівчина забула про те що він зникне разом зі сном. Вона зітхнула з жалем, але нічого не сказала.

– Тому, моя люба що тепер Ерік – Король, все інше ти взнаєш потім. І так, я читаю твої думки, поки ти не закрилася. – при цих словах Шантайє посміхнулася, а Мілані стало чомусь соромно, хоч вона ні про що погане й не думала. Щоки почервоніли і вона стала чомусь втрачати свідомість, але не впала. За спиною розгорнулися золоті крила які м’яко огорнули фігурку дівчини і залишили в стоячому положенні. Шантайє з захопленням подивилася на це, усвідомивши, що її сину дістався скарб, дуже рідкісний і дуже крихкий. Упс нетерпляче застрибав по столі і злетівши, сів на плече Шантайє. Королева мати притулила до рота долоню, складену човником. З її вуст вирвалися золоті флюїди і попливши по долоні-човнику розсипалися по крилам Мілани. Фігурка, огорнута золотими, оксамитовими крилами, стала набувати прозорості і через хвилину золотого пилу флюїдів стало більше. Вони закружляли в повітрі і поступово наближаючись до дзеркала, розчинялися у ньому. Коли остання золота пилинка зникла, то Шантайє окинула оком кімнату і підійшовши до дзеркала зайшла у нього. Увесь цей час Упс сидів у неї на плечі. Коли Шантайє зникла в імпровізованому порталі, то всередині дзеркала утворився вихор, який всмоктав у себе саме ж дзеркало. Про те що дівчина була тут свідчило тільки не охолонувше ліжко. За хвилину в кімнаті з порталу вийшов Ерік. Треба було бачити його обличчя, коли він не побачив дівчину там, де залишив її. Але він відчув магічний слід, що затухав і визначив, що цей слід залишила Королева. Зі спокійним серцем Ерік відкрив портал, який вів на Аркханзанбйорн і який приведе його до Мілани.