28 Що коїться?

«Найголовніше очима не побачиш,

правдиве лише серце»

(Антуан де Сент-Екзюпері)

Не встигла Мілана дійти до арки, як по стінам і підлозі замку пішли дрижаки, земля ледь не пішла з під ніг. З несподіванки дівчина випустила Упса з рук, але він зреагував швидко і зразу злетів Мілані на плече, вчепившись в нього хваткою бульдога. Якби його кігтики були такі ж гострі як у дракона то вони б розпанахали б імпровізоване сідало до кістки. І ще Упс почав знову світитися. Сяйво Упса стало знову в нагоді – Мілана побачила в шорсткій стіні невеличкий виступ і вхопилася за нього рукою. Це дало змогу встояти на ногах і не впасти. Стіни припинили дрижати. Настала тиша. Вона тривала лише мить. Потім це почалося знову, але вібрація же була з дрібною амплітудою. Наче десь працював перфоратор.

– Ну звісно, перфоратор! – вигукнула Мілана.

– Хто такий цей, нузвісноперфоратор? – процвірінькав Упс на плечі.

– Не хто, а що, – поправила дівчина друга – це такий пристрій, який є в моєму світі. Від нього стіни теж дрижать. Особливо коли сусіди роблять ремонт о другій ночі. – і Мілана щасливо розсміялася, але обірвала зненацька сміх, усвідомивши, що вона не в своєму світі і мабуть тут немає звичного порядку речей. Тож вона поспішила в арку і за мить вже стояла в тронному залі. Шум не зникав а навпаки ставав все інтенсивніше. Від нього почало боліти в скронях. Замок все дрижав і дрижав, але якимось магічним чином жодна кам’яна цеглина не випала зі стіни. Мілана подивилася наверх і їй здалося що вона дивиться на стелю з товщі води. Стеля дрижала і перетікала наче міраж у пустелі. Тоді дівчина перевела погляд на трон, де мав би бути Факрух, але не побачила його, а побачила дещо інше. За троном були невеличкі дверцята назовні, які виявилися відкритими:

– Цікаво, як такий велет проходить в них – подумала дівчина вголос і вирішила сама вийти в ці двері. Це було більш раціонально ніж залишатися в замку, який будь якої миті загрожував обвалитися і похоронити під грудами каміння і саму Мілану З Упсом.

Мілана пішла до виходу не перестаючи дивуватися розміру дверного отвору і роблячи подумки якісь розрахунки, але щойно вона вийшла то отетеріла від побаченого. Факрух і Мія стояли на подвір’ї і дивилися в небо. Вірніше, дивилася Мія, закинувши голову в небо, а Факрух, який знову виріс рази в два вгору і вшир, просто перемістив свої очі нагору велетенського тіла. Очі теж збільшилися і тепер знаходилися у монстра мало не на тім’ї. Це було кумедне видовище і з-за інших обставин Мілана б розсміялася , але чомусь було не до сміху. Якийсь внутрішній хробачок не давав спокою. Мілана залишилася непомітною для Факруха і Мії, які були зайняті спостереженням чогось у небі. За прикладом брунатної, дівчина підняла голову до неба і ледь не зойкнула. В небі висіли два яскраво червоних павука і рухали жвалами, наче щось прогризаючи. І тут Мілана згадала, що над замком Факруха накинутий прозорий купол, який не дає нікому і нічому потрапити в цей світ, а також не дає звідси вийти назовні. Чомусь страху не було. Мілана зрозуміла, що якщо за якимсь вивертом долі ці «милі створіння» хочуть потрапити сюди, а Факрух їх не пускає, то вони не вороги, а друзі. І стало зрозуміло чому дрижав замок. Дрижав весь світ, який був під цим куполом. Тут верескнула Мія і показала рукою на місце де були «павуки». Там утворилася дірка розміром, поки що з кулак, крізь яку було видно зорі. Факрух підхопив Мію мацаком і швидко пересуваючись зник за дверима замку. Але не тими звідки вийшла Мілана, а іншими – великими і важкими. Після цього двері зникли з замкової стіни наче корова язиком злизала. Але Мілана цього не помітила. Вона продовжувала дивитися на дивних створінь, які намагалися пролізти у цей світ. Та раптом дівчина зрозуміла, що ще трохи і їй буде непереливки, позаяк у отвір почало всмоктувати предмети з замку. Спочатку з вікон тріснули і вилетіли шибки. Покружлявши трохи в повітрі, вони попрямували до отвору і почали вилітати назовні. Мілана затамувала подих, бо чомусь боялася за павуків, які так вторгнулися у цей світ. Дівчина боялася щоб їх не поранили уламки скла. Щось було в них рідне. За себе вона не встигла подумати хоч і бачила що вочевидь в отвір, який стає все більше висвистує і повітря без якого люди не живуть. Але Мілана забула, що вона незвичайна дівчина. Вона почала поступово перетворюватися на золотого дракона. За спиною розгорнулися з м’яким шелестом два золотих крила, на руках виросли кігті. Упс злетів в повітря, але його підхопив вихор і поніс до отвору. З горла Мілани вирвався рик, коли вона побачила це. Інтуїтивно рвучко перетворившись на дракона, дівчина ледь не знепритомніла, але все ж встигла змахнути крилами і підлетівши на декілька метрів над поверхнею, схопити горобця пащею, обережно, щоб не розчавити його. Не маючи сил, Мілана впала голічерева, тримаючи друга в пащі. Вже втрачаючи свідомість дівчина побачила як червоні павуки прогризли отвір, достатній для них і почали спускатися, поступово перетворюючись на двох драконів: райдужного і іншого, який був напівзолотим-напівсрібним. Щось було знайоме в другому драконі. «Ерік» подумала Мілана і не помилилася. Але свідомість вона все ж втратила. Райдужний дракон підняв голову і дихнув вогнем на отвір. Отвір почав затягуватися і за мить всюди знову було небо там, де й має бути. Дракони спустилися на траву і Ерік перетворився на чоловіка. Дівчина так і не набула людської подоби, а тому Упс був у неї в пащі і голосно цвірінчав. Ерік дістав Упса, а потім запитально поглянув на Реснаса.

– Накинь спочатку на себе ілюзію одягу – промовив Реснас. Ерік так і зробив.

Потім Реснас дихнув вогнем на Мілану, але вогонь не завдав шкоди дівчині, а просто повернув їй людську подобу. Придивившись, можна було помітити, що вона міцно спить. Ерік підхопив свій скарб на руки і відніс в її кімнату. Дорогу показував Упс. Ерік, тепер вже Король Ерік, поставив охоронні закляття на стіни і стелю кімнати в якій спала Мілана і повернувся до Реснаса. Як він не кохав дівчину, але треба було довести почате до кінця. Треба було знайти Факруха і брунатну проблему, поки вони не наробили «великих» справ. Тим більше Мілані нічого більше не загрожувало.