25. Невеличка пригода

«Хто дивиться назовні – мріє,

хто дивиться всередину –

прокидається»

(Карл Густав Юнг)

Мілана впала і приземлилася на щось м’яке. Світіння від Упса ще не згасло, тому вона змогла розгледіти, що лежить на м’якому килимі. Коли вона ввійшла під арку, то ногою перечепилася через щось і полетіла в невідомість, притискаючи до грудей сяючого горобця. І ось тепер, лежачи на цьому «щось», дівчина зрозуміла, що це був просто килим. Мілана підвелася і сторожко озирнулася, хоча могла б і не робити цього – усюди панувала тиша. Повітря наче бриніло від тиші. Здавалося блюзнірством порушувати її.

Сяйво від пір’я Упса поступово згасало, як і першого разу. Тож поки воно не згасло зовсім, Мілана підняла Упса вище і спробувала розгледіти приміщення в якому опинилася. Горобець такій перспективі не дуже зрадів, хоч і зрозумів що від вміння орієнтуватися в цьому замку може залежати воля а то і життя майбутньої Королеви, а разом з тим і його життя. Здається це був робочий кабінет Факруха. Мілана стояла прямо перед столом, за яким виднілася шафа з напівпрозорими шухлядами. Що було в тих шухлядах зацікавило дівчину, але не було часу щось роздивлятися: треба було повернутися дор того як помітять її зникнення. Мілана не уявляла навіть що зникнення помітила Мія. А ось портрет що висів біля шафи привернув увагу. Мілана хотіла роздивитися його уважніше, але сяйво пір’я Упса не дозволяло цього. За мить воно зовсім згасло залишивши дівчину у темряві. Але тут почулися голоси, які йшли наче нізвідки. Упс знову почав сяяти сліпучим сяйвом. Мілана швидко підійняла його до портрету. Секунду подивилася на нього, але це ще більше заплутало її і без того заплутані думки, а потім блискавичним рухом відсунула одну напівпрозору шухляду і посадивши туди Упса безшумно її закрила. Дівчина побачила що світло від горобця сяє крізь напівпрозору стінку шухляди. Тоді вона стала спиною до шафи, закривши сяючу шухляду собою. Знову всюди запанував морок. Упс спробував постуккати в стінку шухляди і сторонньому б спостерігачу видно було, що він цвірінчить, але жодного звуку не долітало назовні. Упс зрозумів що це марно і спокійно сів в глибині шухляди. Але побачив під собою якісь папери, написані зрозумілою мовою, прочитав, потім підскочив і почав битися і почав знову цвірінчати і стукати в стіни шухляди, як навіжений, але нічого цим не добився і заспокоївся. Упс навіть і сам не уявляв, що вміє читати. Це стало відкриттям. Поки горобець сидів на таких важливих паперах і думав про всю цю ситуацію, то пір’я згасло і Упс задрімав.

А Мілана стояла біля шафи ні жива ні мертва, прислухаючись до голосів, які витали в повітрі і не могла зрозуміти, звідки вони долинають. Поступово очі звикли до мороку і дівчина, в якої прокидався дракон, відчула як нестерпно чешеться спина.

– О, ні, ні, ні! Тільки не зараз! – пошепки попрохала. Мілана з тривогою чекала що знову втратить свідомість і тоді не бачити їй волі як своїх вух. Від великої напруги з очей скотилися сльози, але дівчина не втратила свідомість, як першого разу. ЇЇ м’яко відсунуло від шафи і знову Мілана відчула що опирається спиною на щось м’яке. Як і першого разу, це були крила. І раптом стало видно, як вдень. Дівчина не зрозуміла таку раптову зміну дня і ночі, але потім почула голоси, які чула раніше. Тепер вони звучали інтенсивніше. Мілана подивилася на вікно кімнати. За вікном панувала темрява, тобто світло було тільки в кабінеті. І зненацька на думку дівчині спало те що дракони – це хижаки. А майже всі хижаки бачать у темряві і мають ідеальний слух. Щось ледь чутно, мелодійно дзеленькнуло у темряві два рази біля ніг Мілани. Вона подивилася туди і ледь не скрикнула. Біля її ніг лежали два прозорі камінці. Це були її сльозинки, які якимось чином перетворилися на камінці. Мілана швидко нахилилася і підняла їх, затиснувши в долоні. Потім згадала про Упса і озирнулася через плече до шухляди, але не змогла нічого побачити, тому що шафа була надійно закрита велетенськими крилами. Так тримаючи камінці у руці, дівчина стояла приголомшена, поступово усвідомлюючи що до попереднього життя вже не зможе повернутися. Їй буде не вистачати усього цього. А ще не буде вистачати принца Еріка з його жартами і ніжністю. Хоч Мілана мало його й знала, але чомусь подумала саме про нього. Потім струснула головою і прислухалася до голосів, яких було багато. З загального хору, особливо виділялися два, які дівчина вже чула. Це були голоси Мії і Гарда.

– Ти не розумієш! – Мія зривалася на крик.

– Все я розумію. Це ти не розумієш, маленька драконице. – гарчав Гард – ти схотіла вбити ту, якої ти й мізинця не вартуєш.

– Та невже? Вона навіть не дракон. – було відчуття, що Мія повільно закипає зсередини.

– Ти не все знаєш, брунатна. Не лізь в це. Просто не лізь. – гарчання Гарда було спокійним.

– Можна подумати ти знаєш все? Віддай ножа я сказала! – раптом заверещала Мія.

– Не віддам. – спокійно прогарчав Гард.

– Ти..., ти… – почувся плач, який почав віддалятися і за секунду стих.

– Королево, я знаю, ви мене чуєте – тепер Гард звертався до Мілани, – йдіть спати, більше вам боятися нічого. Повертайтесь тим же шляхом, звідки прийшли.

– А…? – тільки і мовила Мілана.

– Ніяких питань, я обіцяв вас охороняти моя Королево і я дотримаю слова. А те що у вас в долоні, сховайте і нікому не показуйте, особливо Факрухові. Не забудьте вашого дивного птаха.

При цих словах Мілана стрепенулася і згадала про Упса, про якого забула стривожена новими можливостями свого тіла. Вона розвернулася до шухляди куди поклала горобця, відсунула шухляду і взяла Упса на руки. Той солодко спав. Задвинула шухляду і обдивилася кімнату. Мілана помітила таку ж саму арку на протилежній стіні. Вона зробила шкрок у тому напрямку. І раптом наче вимкнули світло, все знову потонуло в мороці і віддалені голоси стали знову звучати приглушено. Мілана пішла у напрямку ніші,пам’ятаючи шлях який побачила і розуміючи що дракон прокидається час від часу зовсім не за її бажанням. Дівчина подумала що треба ще вчитися керувати драконом і зітхнула. Їй було це цікаво, але вона побоювалася чи зможе. Вона йшла і ці декілька метрів до ніші здалися вічністю. Міланині думки клубочилися в голові як темні хмари. Стільки було питань і в той же час не було на них відповідей. Мілана зітхнула, продовжуючи йти і опинилася в коридорі, звідки починалася ця мандрівка. Лівчина зрозуміла що вона повернулася. Озирнувшись назад, Мілана побачила все ту ж саму стіну з заглибленням ніші і подумала, що дивно так влаштований тутешній світ. Потім позіхнула і пішла до своєї кімнати. Зручно вмостившись на ліжку, поклала горобця поруч на другу подушку і заснула. Нервове напруження останніх днів давало про себе знати. І дівчина проспала майже до обіду.