24. Таємниці, таємниці

«Великі тайни нашого буття ще тільки належить розгадати»

(Нікола Тесла)

Мілана йшла по кам’яному коридору з Упсом на плечі. Спочатку вона не бачила нічого у густій темряві, але поступово очі почали звикати і дівчина почала помічати що на стінах є ніші з аркоподібним склепінням. Для чого ці ніші Мілана не уявляла, але подумала що то елемент оздоблення стін. Вона побачила біля кожної ніші щось на кшталт канделябрів, в яких стирчали білі палички, схожі на земні свічки. Повірити в те, що це були свічки, після усієї магії цього, такого не схожого на її світ, дівчина не могла. Вона вже довгенько йшла, але коридор все не закінчувався і ніде не було навіть натяку на сходи і ті двері в які Мілана зайшла вранці з Мією. Упс сидів не виявляючи ознак стурбованості. Тоді Мілана підкоряючись раптовому відчуттю, що сиділо десь всередині, підійшла до однієї з ніш і простягнула руку, щоб помацати стіну в ніші. Рука пройшла зникла. Дівчина від несподіванки скрикнула, але доволі швидко заспокоїлася, бо все ще відчувала руку. Вона зрозуміла, що рука пройшла крізь стіну. У цю ж цю саму мить стрепенувся на плечі Упс і за якимось незрозумілим законом природи пір’я дивного птаха засвітилося яскравим, білим світлом. В цей час Мілана відсмикнула руку від стіни і обдивилася її. Добре, що сяйво від Упса дозволяло це зробити. Рука залишилася такою ж, як і була. Дівчина трохи заспокоїлася. А ось наявність ліхтарика в образі Упса трішки здивувала. Тепер Упс був схожий на казкову пташку Рух з вогненним пір’ям, яка прийшла з земних казок. Щоправда у Руха пір’я світилося золотавим сяйвом а не білим. І казкова пташка була великою, а не розміром з горобця. Упс злетів з плеча на підлогу. Мілана посміхнулася якимось своїм думкам:

– Ну нічого.

– Що? – сполошився Упс, реагуючи на слова дівчини, причому, власне сяйво чомусь залишило його байдужим. Перекладач сприйняв це як як щось таке що має бути. Поступово сяйво горобця почало згасати. Вони з Міланою все ще стояли біля арки. І ось за пару хвилин сяйво згасло зовсім. Раптом попереду почулися кроки, які швидко наближалися. У Мілани був дуже чуткий слух. Вона впізнала звук кроків людини, з-за якої вимушена була бродити цими безкінечними лабіринтами.

– А не спала б я в себе вдома, тільки і мовила пошепки Мілана. – вона хотіла просто перечекати в темряві поки пройде володарка дрібних кроків і піти далі. Але тут стрепенувся Упс і що ще гірше – птах почав знову світитися.

– Припини – прошипіла Мілана, сердито дивлячись зверху вниз. Але Упс сяяв все інтенсивніше і інтенсивніше. І цього разу, це його хвилювало. Краєм свідомості Мілана зрозуміла, що сяє горобець лише тоді, коли перебуває у збентеженому стані і лише в темряві. Але не було часу роздумувати над цим. Швидко нахилившись і підхопивши на руки Упса, дівчина притиснула його до себе, намагаючись не задушити і увійшла під арку ніші. Стіна поглинула її. Там, де тільки що були Мілана з Упсом пройшла швидкими кроками Мія.

– Дивно, я ж бачила тут щось. – пробурмотіла коричнева і вже хотіла звернути до ніші і ввійти в неї, але подумала, що це почекає. Треба було зробити справу. З складок сукні вона видобула ніж і обережно почала наближатися до спальні у якій, як очікувалося, повинна була бути Мілана. Мія планувала злочин. Довго і ретельно, це мало б бути вбивство, але не все так сталося як гадалося. Ще на Аркханзанбйорні, вона просто вбила б цю вискочку. Але зробила помилку з сукнею і королівська родина стала охороняти Мілану, як найдорожчий скарб, що не підступися до неї. Тоді Мія вигадала забрати її сюди, знаючи що в цьому допоможе володар Факрух, але вона не врахувала того, що у цього потворного господаря замку на Королеву є свої плани. Мія боялася і дихати на цю так звану королеву, поки Факрух не сказав, що є дядьком Мії. Не вб’є ж він власну небогу. А удар мацака можна витримати. Тепер Мія трішки змінила свій задум і вже не збиралася вбивати Мілану. Та їй би це й не вдалося звичайною зброєю, після того як почав прокидатися дракон. А ось зробити так, що вона втратить трішки сили і стане звичайною драконицею а не золотою, то можна спробувати. Ніж, який тримала в руці Мія був змащений залишками препарату, який брунатна хотіла за допомогою Гарда вколоти Мілані в підземеллі. Справа в тому, що тоді, коли Мілана розчавила шприц з цим препаратом, то у Мії залишилося зовсім небагато його в сховку. Дістати нову партію отрути було б проблематично. Трунок дуже важко було виготовити і за його виробництвом і переміщенням суворо слідкували жерці Реснаса. Цей препарат застосовували для тих хто хотів якнайскоріше покинути Аркханзанбйорн і переселитися у інші світи. Але для цього мігранти повинні були втратити свого дракона. У володаря Факруха трунок зберігався з давніх часів. Ходила серед кухарок легенда, що то брат володаря подарував цей препарат, маючи надію, що Факрух переселиться у якийсь з людських світів. Але чомусь це було великою державною таємницею світу Мейкхун, про яку пліткували всі, але достеменно ніхто нічого не знав. Володар Факрух обманом змусив Мію витягти сюди Мілану. Він і не думав позбавляти її сили. А навпаки мав якийсь план, незрозумілий Мії. У закоханої ж дракониці був свій план, яким вона не ділилася ні з ким і зараз брунатна була за крок до його здійснення.

Мія недавно зрозуміла, що мешканці світу Мейкхун такі ж точно, як і мешканці світу Аркханзанбйорн, тільки якимось чином перетворені на монстрів. Остаточно вона усвідомила це там, біля замкової стіни, коли побачила Гарда в образі дракона. В мізках наче клацнув невидимий перемикач. І тепер стало зрозуміло, що всі мешканці Мейкхуну – дракони. Отже Факрух не збрехав про їхні родинні зв’язки . Хто і коли перетворив цей народ на монстрів, то невідомо. Можливо то сам Факрух, а можливо то якесь прокляття. Тут Мія не стала задумуватися і швидко, ступаючи максимально тихо, зайшла в покої Мілани. Вона здивувалася, що двері, які вели в кімнату, нещільно закриті. Потім Мія зрозуміла, що Мілани немає в ліжку. Де поділася Королева було невідомо. Знову брунатній не вдалося здійснити свої плани. Мія хотіла покликати охорону, але вчасно схаменулася. Бо як пояснити свою присутність у кімнаті Королеви та ще й серед ночі? Тому Мія дуже тихо вийшла, попутно маскуючи за допомогою магії сліди своєї аури. А магічні сліди до ранку розвіються як сон. Мія подумки молилася щоб Факрух не схотів навідати Королеву перш ніж це відбудеться.