23. Господар блакитної планети.

«Той щасливий хто живе в умовах, що

відповідають його темпераменту, але

той більше досконалий, хто уміє

пристосувати свій темперамент

до будь-яких умов…»

(Девід Юм)

Юлій та Ерік вилетіли з дзеркальної стіни і здивувалися, що бурхливе море яке вони бачили в мить, коли наближалися до порталу, стало спокійним, навіть дуже і тепер скільки сягало око дракона було видно «прозоре скло». Вони подумки обмінялися побаченим і зраділи, бо все ще не вірили, що знову мають в голові універсальні перекладачі. В пащі кожного з драконів була велетенська біла куля. Кулі Ерік та Юлій несли дуже обережно, щоб не пошкодити оболонку.

Після вечора в чудернацькій бібліотеці Міренового Гаю брати зрозуміли, що час не терпить і треба знайти Мілану, а якщо пощастить то і Гарда, а якщо вже зовсім пощастить то Гард повернеться на Аркханзанбйорн.

Кожен зі своїми думками, дракони опустилися на кам’янистий берег і обережно, щоб не зіпсувати оболонку, поклали кулі одна біля одної. В ту ж мить кулі почали рости і врешті-решт утворилася одна велика, яка почала рости. Вона виросла більше ніж зріст дракона і розпалася на дві півкулі. В кожній півкулі знаходився чоловік. Кожен з чоловіків вибрався з залишків шкаралупи і чоловіки підійшли до Юлія і Еріка. Кожен з них підскочив на значну відстань від землі і скочили на спину драконам, зручно вмостившись і вхопившись за кістяний гребінь на спині. Кожен з чоловіків мав трішки зеленкувату шкіру. Кожен з зеленошкірих був мовчазний, але це тимчасове явище. Юлій і Ерік не здивувалися такому, бо все це було їм відомо ще відучора, коли Каніах сказав, що з їм допоможуть арахніди, які відправляться разом з братами на пошуки Королеви. Ввечері все обговоривши брати лягли спати в Мірені, а прокинулися вже на знайомому острівцю і поряд з ними були кулі, в яких Юлій і Ерик  впізнали портали арахнідів. Але зараз брати майже одночасно усвідомили, що кулі є чимось більшим ніж просто портали. Від усвідомлення того, що десь існує міць більша ніж у мешканців Арханзанбйорну стало моторошно. Але теж водночас Юлій і Ерік усвідомили, що арахніди мирні створіння. Після усвідомлення цього брати відчули полегшення і вже летіли, кожен думаючи про своє, а перед внутрішнім зором була карта десятка Всесвітів, яку вчора показав Каніах. Десь там горіла маленька червона цяточка – Всесвіт, в якому знаходився світ Мейкхун. Неблизька відстань, але Ерік і Юлій готові були її подолати. А після того, як Ерік взнав, що Мілана його суджена, то стало зрозуміло чому він відчував такий потяг до дівчини. Ерік був сповнений рішучості і молився усім богам, враховуючи і богів зі світу, тепер вже своєї нареченої, щоб з нею все було гаразд.

Юлій же відчув полегшення, цілком прийнявши свою нову долю і своє призначення для цього світу і волів тільки допомогти брату знайти майбутню Королеву і маленьку, закохану у нього Мію, хоча й не уявляв як вирішить проблему з нею.

Так брати летіли крізь простір, чудово розуміючи, що доля обрала оптимальний варіант. Але ось на обрії показався світ, якого не було на карті. Дивна золотава зірка оберталася навколо планети. Мало б бути навпаки, але ні. Навколо блакитної планети в рази меншої, ніж сонце. Дивна планета, аж очі вбирала. Там були річки і море. Багато снігу. Великий континент. Але не це було дивним. Щось тут було не так. Дракони вирішили не втрачати пильність, але спуститися і перепочити не завадило б. Тож порадившись з зеленошкірими арахнідами, що прийняли образ людей на час подорожі, Юлій і Ерик почали знижуватися. Знизившись на певну відстань, брати змогли розгледіти непривітну планету, але в якусь мить зниження зупинилося і обоє відчули що їх щось утримує в повітрі не даючи сісти на поверхню білого снігового покривала, але дракони з подивом помітили, що золотаві флюїди з космосу просочилися крізь невидиму мембрану і зникли у вирі, утвореному в морі біля самого берега. Флюїди мали вигляд точнісінько такі як їх мати – королева Шантайє посилала у світ Аркханзанбйорн. За мить, невидима мембрана зникла і обидва дракони гепнулися у сніг черевом. Один з зеленошкірих, мовчазних арахнідів з несподіванки сторчма скотився зі спини Еріка. Приземлившись по пояс у сніг він видав гнівну тираду з серії клацаючих звуків. Ерік і Юлій відплювалися зі снігу і розгублено поглянули на арахніда, який так був схожий на людину, але насправді нею не був.

– Я вибачаюся за свої слова – мовив зеленошкірий, вже зрозумілою мовою. – Це неприпустимо з мого боку. Ерік і Юлій переглянулися: «Кажи ти» – Вимовив голос брата у кожного з них в голові.

– Розумієте, шановний… – почав Юлій і змовк, не знаючи, як звертатися до арахніда.

– Звіть мене просто Атракс – підказав той.

– Атракс? – здивувався Ерік. Арахнід кивнув, не пояснюючи нічого і продовжив – а це моя дружина Алзіра.

– То це жінка? – обидва дракони вирячили очі.

– Так. Ми не могли пояснити це вам раніше. Але не варто до Алзіри ставитися як до жінки. У своєму суспільстві ми рівні. Ви, Юлію ще розберетеся в цьому. А вам Королю Ерік досить і цього знання. – Не дуже тактовно закінчив Атракс. – В ту ж мить сніг навколо них почав танути. З під нього показалися бутони на зелених стеблах, які перетворювалися на гарні лапаті квіти з синіми пелюстками. Щойно тут була сніжна пустеля, аж раптом як у казковому сні все стало схоже на чарівну оазу, до якої ніколи не зазирала зима. З середини кожної квітки вилетіла якась малесенька істота з крильцями. Ці істоти почали підійматися в повітря і танцювати над драконами і арахнідами свій чудернацький повітряний танок. У кожної з дивних істот з маленьких крильців сипався сріблястий пилок, який потрапляючи на шкіру прибульців яскраво зблискував і всотувався без залишку. Спочатку арахніди а потім і дракони почали позіхати. Першою щось запідозрила Алзіра, але спромоглася сказати тільки: