22. Нічні події

«Сенс справи не у повноті знання, а у повноті розуміння»

(Демокрит)

Мілана чекала поки Мія розстелить ліжко в блакитній кімнаті північного крила замку, куди поселив її володар Факрух. Де й поділася та гордовита дівчина, яку пам’ятала Мілана. Мія боялася і очі підняти на майбутню володарку драконів. Від самої зустрічі у дворі замку, Мія не зронила ні слова. Але не тому що не хотіла розмовляти з розлучницею, а тому що вуста надійно запечатало закляття Факруха. Монстр боявся, що дурне дівчисько виявиться настільки дурним, що розповість про його плани. Вірніше про невеличку частину планів, про усі Мія не знала, а Факрух і не втаємничував молоду, наївну драконицю в них. Тож Мія розстеляла ліжко, а Мілана дивилася на неї. Якийсь невловимий рух видав брунатну. Мілана зрозуміла, що дівча у розпачі. Серце пропустило удар. Наступної миті Мілана знала що робити. Вона тихо підійшла до Мії і стиха обійняла за плечі ззаду. Та здригнулася, як від удару, але Мілана м’яко обійняла її за плечі і розвернула обличчям до себе. Вона побачила що на віях дівчини блищать сльози. Брунатна майже впала в обійми Мілани, ридаючи і заливаючись сльозами, але жодного звуку не вийшло з вуст Мії. Її губи і підборіддя закривала маска з тканини, яку було не відрізнити від справжньої шкіри брунатної. Тільки тоді майбутня королева придивилася до обличчя Мії і те що вона прийняла за маску яка прикрашала нижню частину Міїного обличчя виявилося зовсім не маскою, а…. самим обличчям дівчини. Просто там наче взяли і стерли учнівською гумкою губи.

– Тому ти й мовчала? Так? – запитала Мілана, але не сподівалася на відповідь. Мія кивнула, обережно відсторонилася від Мілани і подивилася очима повними сліз. Вона думала що Мілана стане насміхатися над її горем,  але побачила в очах майбутньої королеви тільки смуток. Тоді Мія усвідомила до кінця, що накоїла і з її очей знову закапали рясні сльози.

– Ну, ну дівчинко. Не переживай. Все буде добре – промовила Мілана, заспокоюючи Мію, але сама навіть приблизно не уявляла, що буде далі.

На підвіконня знадвору залетів Упс і Мілана зрозуміла, що треба Мію спровадити подалі. Навіть якщо та зараз і не балакає, але ж бачить все і чує. І якщо Мія розкаялася у своїх негарних вчинках, у чому є певні сумніви, то все одно може ще раз зрадити. Той хто зрадив раз, то зрадить і другий. І навіть несвідомо може. Це вже озвалося земне єство Мілани. Яка свій колектив ласкаво називала «серпентарієм» і ніяк інакше. Тому що на роботі була жорстка конкуренція. Ще раз обнявши Мію, Мілана показала рукою на двері. Та послухалась і вийшла.

– Ну, нарешті! Я думав, що вже ніколи не розпрощаєтеся. – насмішкувато мовив Упс з підвіконня,– дивися, ще й станете ліпшими подругами.

– Упсе, не будь таким жорстоким, дівчинці потрібна підтримка.

– Я – жорстокий? – здивувався Упс. – То ти занадто добра. Усіх жалієш, захищаєш. – і білий птах схилив голову набік, дивлячись на Мілану. Потім сів на дупу, виставивши вперед ноги, чим викликав посмішку Мілани і знову задумливо подивився на дівчину.

– В принципі ти і повинна бути такою, сер Ерік не помилився. Ти справжня.

– В сенсі? Як, сер Ерік? Я думала, мене вибрав Юлій. – спантеличено пробурмотіла Мілана, чим викликала несамовите цвірінчання Упса і зрозуміла що той сміється. Відсміявшись, Упс мовив:

– Ти навіть не уявляєш, що в нашому світі наречену для Короля завжди обирає його брат на свій смак, а не сам Король. Але щось мені підказує, що цього разу буде все не так. І Упс загадково змовк.

– Що ти маєш на увазі? – зацікавлено промовила Мілана.

– Я не впевнений, але в нашому Всесвіті відбулися певні просторові коливання і я не відчуваю Короля. – Упс стривожено змовк, не в силах пояснити, що ж він відчуває, але Мілана взяла його на руки і посадила на ліжко:

– Давай спати, що вечір не скаже, те ранок покаже. – І дмухнула на свічки які стояли в канделябрі на каміні, зрозумівши що ці свічки якимсь чином витягнув Факрух з її свідомості. Потім вона залізла під ковдру і відчула, що на відкриту долоню примостився Упс. Вона притиснула долоню з птахом до грудей і закрила очі. Але сон все не йшов. Тоді Мілана лежачи в темноті згадала, що ж хотіла запитати:

– Упсе, любий мій друже, ти думаєш, що з Королем щось сталося? Що його вже немає на цьому світі?

– Та ні, дурненька! Ой!– вигукнув Упс і схвильовано замовк, усвідомивши кому він тільки що сказав таке, але Мілана не звернула на це увагу. А запитала в свою чергу:

– Але ж що такого могло статися з Королем,  що його тут немає?

– Ось на це питання... – Упс не встиг договорити як над ліжком з’явилося мерехтливе блакитне коло, з якого висунулася морда Гарда:

– …відповім я. – промовив дракон. Мілана зрозуміла, що то невеличкий портал, який Гарду вдалося відчинити в кімнату Мілани.

– Я не знаю, скільки портал буде стабільний, тому скажу тільки одне, моя Королево: Король стане іншим, він переродиться. – як тільки блакитний дракон промовив це, портал заіскрився і став сріблястим, Гард ще щось казав, але його було не чути. Потім в повітрі запахло паленим і портал погаснув, неначе на тому боці вимкнули телевізор. Кімната Мілани занурилася в морок. Дівчина затамувала подих. Їй вчувся спів.

– Упсе, ти чуєш, – але білий горобець не відповів. Мілана піднесла долоню з Упсом до вуха. По ледь чутному рівномірному диханню дівчина визначила, що Упс міцно спав. Тоді Мілана подумала, що мабуть та пісня, яку вона чула пов’язана з тим, що Упс так швидко заснув. Але була приголомшена тим, що не заснула сама. Мабуть це було пов’язано з її земним походженням. В тиші почувся ледь чутний шелест від дверей. Вони відкривалися. Про всяк випадок Мілана здумала прикинутися сплячою. Вчасно вона це зробила. Двері відчинилися. Спочатку в отвір дверей влетіла магічна сяюча куля. Як Мілана зрозуміла, то такі кулі слугували тут аналогом земних ліхтарів в темну пору доби. Мілана спостерігала крізь прикриті вії. А потім з’явився і сам господар цієї кулі і взагалі усього замку – Факрух. Володар був не більше стільця.