19. Ренегат

«Ми схильні вірити всьому, що сказано,

особливо, коли це сказано гарно»

(Анатоль Франс)

Мію роздирали зсередини злість, гнів і майже розпач. Хоча з розпачем Мія стикнулася тільки вдруге. Вона ледве втекла від оскаженілої чужинки, яка мала нахабство зайняти її місце разом з Юлієм. А тепер ще й невідомо чому прокинувся внутрішній дракон цієї, так званої королеви.

– Мало я її труїла! – просичала про себе Мія, вибігши з підвалу в підземний перехід і махнувши рукою, намагаючись відчинити портал у кабінет повелителя Мейкхуна, але в неї нічого не вийшло. Тоді вона пішла на вихід, туди де виднілося коло світла. Вибравшись з-під землі Мія спробувала ще раз відчинити портал, але знову потерпіла невдачу. Тоді згадавши щось, Мія тупнула ногою і тут же провалилася в сяючий портал. Вона очікувала цього, тому встигла зреагувати і прямо на лету перетворилася на дракона. Дракон м’яко опустився на підлогу широкого кам’яного колодязя і знову став дівчинкою в брунатній сукні. Мія огледіла залу. Трон, який стояв на чільному місті залу, у вигляді золотого пуфа, був пустий. Тут Мія бувала не раз і не два. Тут її зустрічав володар і пообіцяв, що якщо Мія доставить йому  ту, яку обрав принц Юлій на роль майбутньої королеви, то сама стане королевою і вийде заміж за Юлія. Мія не уявляла, як це володарю Факруху вдасться, але повірила йому, бо їй так хотілося. Але тепер усі плани руйнувалися на очах. У цієї зайди почав прокидатися дракон. Та ще й у неї з’явився якийсь незрозумілий друг. Блакитний дракон.

– Хм. Цікаво. Звідки він там взявся. – пробурмотіла до себе Мія. Зненацька над троном повітря завібрувало, запливло легким золотавим серпанком і, ось на пуфі вже сидить велетенська істота, схожа на земного восьминога, яка переливається усіма кольорами веселки. Це був правитель світу Мейкхун – володар Факрух

– Що ти там бурмочеш? – запитав восьминіг.

– Нічого, нічого володарю Факрух. – злякано пробелькотала Мія. Як їй набридло принижуватися перед цим нікчемним створінням, в якого якимось незрозумілим чином виявилося більше магічної сили ніж в неї.

– Я ж сказав, щоб без особливої потреби ти цим порталом не користувалася. Занадто він нестабільний. І я не можу ручитися де ти опинишся: тут чи в іншому Всесвіті. Тому, я так думаю, сталося щось неординарне раз ти вирішила потурбувати мене таким чином.

– Володарю, вона перетворюється. – розпачливо проговорила Мія.

– І що? Не дивина. Ми це знаємо. Я чекаю. – нетерпляче мовив Факрух. І додав:

– Ще щось?

– Та-та-так. – заїкаючись мовила Мія. І зразу ж випалила:

– Блакитний дракон! – а потім закрила голову руками, наче очікуючи удару. Вона не дарма боялася, скільки разів ця істота била її мацаками, причому ледь торкаючись, але після цих доторків Мія була наче не при собі. Те місце де Факрух торкався довго пекло наче там бродили електричні розряди. Причому неважливо було – торкався він оголеної шкіри чи закритої одягом і байдуже було на те в якій подобі була Мія.

Але реакція істоти була не зовсім така, на яку очікувала Мія. Вірніше вона була зовсім не така. На звістку про блакитного дракона Факрух тільки розсміявся і сміявся довго, що аж потекли сльози з очей. Мія витріщила очі. Сльози володаря Факруха були теж різнокольоровими і дуже великими. В освітленому залі блищали як діаманти. А ще дивніше було те, що декілька сльозинок впало біля ніг Мії і застигло тими ж таки діамантами. До слова мовити, в чому, в чому, а в дорогоцінному камінні, Мія, як і усі дракони, розбиралася. Відсміявшись, володар Факрух, прослідкував за поглядом Мії:

– Підніми їх.

– Володарю я….

– Підніми їх, я сказав. Не смій мені відмовляти. – один з мацаків володаря Факруха протягнувся до Мії і застиг погрозливо на дуже близькій відстані від руки. Мія здригнулася і нахилилася підняти діамантові сльозинки. Обережно вона взяла спочатку одну, а потім іншу. Кожен діамант був як її кулак. В кожній долоні лежало по діаманту, але Мія дивилася на них з сумішшю огиди і презирства, при цьому намагаючись не показати цього Факруху.

– А тепер подивися на них уважніше. – Мія дослухалася поради і подивилася спочатку на один діамант. В глибині його вона побачила ненависну суперницю зі сніжно білим горобцем на плечі. Мія швидко перевела погляд на інший і побачила своїх батьків, які сиділи на березі річки. Чомусь защемило серце. Мія випустила діамант в якому побачила батьків. Він упав на кам’яну підлогу і підлога, наче була з води, поглинула його. Дівчина підняла голову на Факруха. Весь цей час істота уважно слідкувала за нею. Але Факрух зробив вигляд, що нічого не побачив.

– Тепер ти бачиш, що я знаю і про твоїх батьків, і про все, що коїться на цьому світі.

– То виходить, той діамант, який я знайшла не був випадковою знахідкою і пісню яку я почула, теж не була випадковою.

– Звісно ні. Я намагався всі ці роки підтримувати тебе, моя дівчинко.

– В сенсі? І чого це ви володарю Факрух, називаєте мене своєю дівчинкою?

– Тому що, люба моя, Грейден тобі не батько. – при цих словах у Мії відвисла щелепа.

– Як таке може бути?

– Грейден одружився на Лізі, коли вона була вагітна тобою. Як ти думаєш, чому у Грейдена і Лізи немає інших дітей? – спитала істота і поглянула на Мію.

– Тому… тому, що народжуваність керується державою. – спромоглася вичавити Мія.

– Ні, не тому. – вів далі Факрух. – А тому, що тільки у справжньої пари народжується потомство. І ти не фіолетова, як ті хто називають себе твоїми батьками. Ліза звісно твоя мати, але Грейден не батько.

– То що володарю? Хто тоді мій батько? – Мія від хвилювання ледве могла себе контролювати. Обличчя витягнулося перетворюючись на драконячу пащеку. Нігті перетворилися на кігті. Мія перетворилася на дракона. Під стелею кам’яної зали рознісся розсерджений рев, але Факрух швидко вдарив двома мацаками дракона по спині. І знову рознісся по залі рев, але це був рев скоріше жалібний, схожий на стогін. Мить і перед Факрухом стояла знову дівчина в коричневій сукні. Володар Мейкхуну незворушно продовжував: