18. Арахніди

«Найкращий доказ мудрості – незмінно гарний настрій»

(Мішель Монтень)

Постерігши Ерікову реакцію на видиво, Каніах провів пальцями по пелюсткам чарівної квітки і раптом натиснув на пелюстку, якраз в тому місці де була тоненька нитка зі сліз Мілани. І раптом щось сталося в тому світі. Струмочок сліз піднявся наче зміїна голова і пришвидшив рух, так якби його підпихали ззаду. Юлій і Ерік постерегли це. Вони затамувавши подих слідкували за тим, як струмок всотався в одяг, а потім, очевидно і в тіло сивого добродія. Вони бачили як людина, яка була причиною мук майбутньої Королеви перетворилася на блакитного дракона і не змогли стримати здивований вигук.

– Ну що ж, на сьогодні досить потрясінь, мовив Каніах і помахом руки прибрав зображення на екранах. Він впізнав дракона у видінні, але не хотів щоб це зрозуміли прибульці. Екрани знову перетворилися на квітку з білими пелюстками. Дуже велику квітку, яка поступово в’яла, зморщувалася і врешті-решт розсипалася попелом по підлозі. Кожна часточка попелу зблиснула в останній раз, мигнула невеличким вогником і зникла. Ерік осудливо подивився на Каніаха:

– Навіщо? – тільки і спитав. Каніах подивився на стурбованого Еріка і терпляче пояснив:

– Це не квітка, це просто обман зору. Так простіше для вас двох показати те, що знає планета. Якби ви обидва були посвячені Міренового Гаю, то ви б це побачили перед очима без усіляких допоміжних пристроїв. І я не натискав на екран. Це теж ілюзія, яка мала на меті змусити вас обох бачити те, що потрібно. – потім Каніах поглянув на Юлія явно чекаючи якоїсь реакції, але юлій мовчав все ще не вірячи почутому.

– У когось з вас були щойно дивні спалахи перед очима? – спитав Каніах.

– Тааак. – протягнув Юлій, а Ерік заперечливо помотав головою.

– Ну що ж – посміхнувся жрець – Я так і думав – А тепер я вас запрошую бути гостями тут. Ваші кімнати на другому поверсі цієї затишної Міри – і Каніах обвів рукою простір навколо себе. Брати нерозуміюче подивилися на жерця. Той посміхнувся і продовжив:

– Кожне дерево зветься Мірою. Нагору ведуть сходи. Можете почуватися як вдома. Коли схочете мене покликати, просто постукайте по цьому столику і я прийду. – І Каніах вказав на підлогу. Там, куди він вказав, пробився зелений росток, стебло зміцніло і з нього утворився стіл. – Брати зачудовано мовчали.

– І ще одне,– мовив Каніах – як ви вже помітили, тут ви не можете спілкуватися подумки, і що найголовніше, не можете перетворюватися на драконів і дихати вогнем. Це Міреновий Гай так себе захищає від новоприбулих, які не вміють себе контролювати.

– Так що, дерева живі? – спитав Юлій, попередньо поглянувши на Еріка і усвідомивши раптом, що в них на планеті теж рослини спілкувалися між собою, але такої всеосяжної єдності як в Міреновому Гаю, не мали. Тут сама планета була як єдиний організм.

– Так живі і у кожного є свій розум, а під поверхнею планети вони сплетені корінням і мають колективний розум. Що знає одне дерево, те знають і інші. Вся планета бачила те ж саме, що бачили ми. Вся планета бажає допомогти вам. В західній части ні Міренового Гаю живуть арахніди. Вони теж вже знають. Святий Реснас знайшов їх пращурів на далекій помираючій планеті і доправив сюди. Це дуже мудрі істоти.

– Навіть мудріші за нас? – боязко запитав Юлій.

– Так. Мудріші. Вони знають набагато більше ніж ми, набагато більше ніж ми навіть можемо собі уявити. Але вони дуже мирні і не терплять насильства в будь якому вигляді, тому думаю, якщо виникне така потреба, то вони допоможуть розшукати і навіть визволити королеву Мілану з полону. Та не треба забувати що ми бачили блакитного дракона. Він теж допоможе. І його допомога майбутній королеві може бути більш істотною ніж ваша.

– Що це взагалі за блакитне непорозуміння? – спитав Ерік. Але наштовхнувся на уважний погляд Каніаха.

– Цей дракон допоможе нам, а тим самим допоможе і собі. – Задумливо мовив Каніах.

– Як?

– Коли він перетворився, я пізнав його. Це той, кого ми шукали дуже давно і той кого втратили. Дуже довго ми не знали що ж сталося і де знаходиться Гард. – І Каніах так по особливому вимовив це ім’я, що Ерік з Юлієм переглянулися розуміючи, що тут можливо ховається якась таємниця. Побачивши як переглядаються брати Каніах вирішив ще трішки затриматися і розповісти історію свого життя. Він присів на стілець, але передумав і різко встав. Попрощавшись, він вийшов за двері і тяжко привалився до одвірка. Зір затуманився, але Каніах змахнув непрохану вологу з очей і скоро загубився поміж дерев Міренового Гаю.

Ранком Ерік і Юлій прокинулися відпочивши від турбот минулого дня. Кожен вважав що йому снився дивний сон, але прокинувшись в місці, яке відрізнялося від їхніх покоїв у замку, як небо відрізняється від землі, зрозуміли, що їхні пригоди їм не наснилися і все тільки розпочинається.

За ніч з підлоги у кімнатах братів виросли шафи. І оскільки обоє не знайшли золотистих тог, які скинули ввечері і поклали на стільці обабіч ліжок, то кожен з братів підійшов до шафи і відчинив дверцята. В кожній шафі висіла тільки по одній тозі. Але на цей раз вони були блакитного кольору. Ерік вийшов з кімнати вже одягнутий і зустрівся з Юлієм який теж вийшов з кімнати і теж був вже одягнутий. Чоловіки спустилися у вітальню і Ерік постукав по столу. Тут же почувся мелодійний дзвін невидимих дзвіночків десь біля дверей, а за ними обережний стукіт. Двері відчинилися і на порозі постав Каніах, одягнутий так само як і Ерік з Юлієм. В такому ж блакитному одягу, як і в братів, Каніах мав чудовий вигляд, тільки в погляді відчувався якийсь смуток. Але це було перше враження. Жрець зайшов у вітальню, двері за ним плавно зачинилися. Тоді прибулець запитав:

– Ну що готові?

– До чого? – в один голос запитали брати. Тоді Каніах посміхнувся одними кутиками губ і мовив:

– До екскурсії по Міреновому Гаю. – підморгнув і повернувся до дверей. Відчинивши їх він вийшов надвір. За ним пішли і брати. Двері за ними зачинилися і вже не можливо було б знайти вхід у Міру, бо жодної шпарини не було видно на стовбурі величного дерева. Юлій навіть спеціально погладив стовбур, але нічого щоб вказувало на наявність дверей там не було. Всі троє стояли перед деревом, навкруги панувала тиша, тільки листя дерев привітно шелестіло. І раптом щось сталося. З-під землі майже біля ніг Каніаха полізла біла куля. Ерік здивовано зойкнув і хотів вже її атакувати, розідрати руками але Каніах спокійно відійшов так, що став між кулею і Еріком з Юлієм, наче намагаючись захистити її і в той же час відтіснивши братів. Куля збільшилася в діаметрі і луснула. І вже перед здивованими Еріком і Юлієм на волохатих ногах стоїть велетенський земний павук. Ерік аж рота роззявив з подиву. Каніах посміхнувся, побачивши реакцію гостей, а потім промовив: