17. Блакитний дракон

«Там, де немає змін і там,

де немає потреби у змінах, розум гине»

(Герберт Уеллс)

Струмочок з сліз з натугою пробивався по кам’яних сходах, виборюючи собі шлях. Адже скільки усього треба побачити. Тільки він боявся, що йому не вистачить сил. Занадто мало сліз у цієї юної особи. Так-так, не дивуйтеся, що струмочок має власну думку. В цьому світі все має власну думку, а деякі незвичні речі ще й розмовляють. Та повернемося до струмочка. Зненацька наче у нього з’явилися зайві сили і він впевнено заструменів далі скачуючись зі сходинки на сходинку поки не перелився на кам’яну підлогу біля відчинених дверей. Його наче тягло вперед. І не було сил опиратися та й не хотілося. Струмочок потік далі і нарешті зупинився, відчувши якусь перешкоду. Звідкись взялась впевненість, що він проб’є ту перешкоду. Тому струмок потік далі і всмоктався в перешкоду весь без залишку. Перешкодою був сивий лікар, який все ще лежав непритомний під стіною. Після того як струмок Міланиних сліз всотався в «лікаря», то тіло лікаря засвітилося блакитним світлом і піднялося над землею, продовжуючи світиться і повертаючись навколо себе. Воно крутилося все швидше і швидше і нарешті почувся неголосний хлопок і навкруги розлилося блакитне сліпуче сяйво, як від вибуху наднової зірки. На якусь мить. Тільки на якусь мить. Мілана, яка все ще схлипувала і сиділа на сходах набагато вище дверей не могла його бачити, але то постеріг горобець і зацвірінчав:

– Мілано! Мілано, вставай! Ходімо.

– Куди? – розпачливо моли дівчина, крізь сльози. – Хіба ти не бачиш, що ми навіть вийти нікуди не можемо.

– Схоже нам не треба кудись виходити. Щось відбувається там. – І горобець показав крилом на відчинені двері «палати». Мілана ще раз схлипнула, але вже не розпачливо, а скоріше за інерцією. Шморгнула носом, піднялася зі сходів, обережно притримуючи горобця рукою і почала спускатися, повільно наближаючись до дверей. Ставши біля одвірка дівчина зазирнула всередину. Яким же було її здивування, коли в приміщенні, де нещодавно була ув’язнена Мілана не побачила нікого окрім…. блакитного дракона.

– Ой! – зойкнула здивовано дівчина і сховалася за одвірок.

– Що там? Що? – горобець на плечі аж танцював від цікавості. Він не встиг побачити нічого і нікого.

– Там… там…

– Що там? – знову спитав горобець.

– Дракон. – розгублено відповіла Мілана.

– Який дракон? – не зрозумів Упс.

– Звичайний такий дракон. Блакитний.

– Блакитний???

– Так – кивнула дівчина.

– Оце так. – Упс аж присвиснув від здивування. А в голові у Мілана почувся чоловічий голос, який розтікся по черепу:

«Не бійтеся мене, я не кусаюся. Заходьте. І заради усього святого скажіть хто ви?» Мілана при цих словах обережно зазирнула в приміщення, поступово переставляючи ноги і тримаючись за стіну. І ось вона вже дивиться на гарне створіння блакитного кольору з мінливими лусочками. Дракон потягнувся мордою до дівчини. Вона закрила очі і затамувала подих. Відчула на своєму обличчі подих цього звіра і зіщулилася, думаючи що все таки зараз її зжеруть і ніхто не взнає де могилка її, але раптом почула цвірінчання горобця. Ні, не людську мову, а саме цвірінчання і наче якийсь тумблер ввімкнувся в голові. Мілана розплющила очі і побачила перед собою блакитну пащу з бірюзовими вусиками і рот з двома рядами міцних білих зубів. Її зіниці звузилися, а потім стали вертикальними. Вона махнула рукою у бік блакитного дракона. Золоті кігті пройшли у міліметрі від пащі. Блакитний раптом ліг біля ніг Мілани і замуркотів як кіт. Очі Мілани стали знову людськими, кігті зникли, в палаті знову стояла звичайна дівчина, в якої на плечі сидів сніжно-білий горобець, а біля її ніг лежав блакитний дракон.

На сходах почулися чиїсь обережні кроки. За хвилину в дверях постала Мія:

– Що тут коїть…? – але осіклася, побачивши блакитного дракона. Дракон підняв голову і погрозливо загарчав в бік Мії. Мію наче вітром здуло. Спускаючись у в’язницю, вона сподівалася, що Мілана вже знесилена тим закляттям блукання, яке Мія наклала на сходи. Також брунатна сподівалася, що лікар вже отямився і допоможе приборкати цю навіжену, яка як виявилося мріє бути дружиною її коханого Юлія. Мія навіть уявити не могла, що тут з’явиться блакитний дракон. Їх мало, їх дуже мало. Блакитні народжуються майже так рідко, як і брунатні. Але якщо брунатні найслабші, то блакитні такі ж сильні як і фіолетові. Нічого кращого не придумавши, окрім як втекти, Мія так і зробила. Вона то сподівалася геть на інше, а воно он як вийшло.

Мілана стояла приголомшена. Блакитний дракон лежав біля ніг і муркотів як невеличкий трактор. Дівчина почухала це диво за вухом, поглянула в очі і в голові, перед внутрішнім зором, завертілися образи. Ось молода жінка і кремезний чоловік стоять над колискою маленького хлопчика. Ось вони виходять з кімнати і вимикають світло. Ось інша картина: цей же хлопчик тільки вже підліток років тринадцяти огорнутий блакитним сяйвом перетворюється на дракона. На великій галявині його чекає більший дракон. Мить і обидва стають людьми. Мілана взнала чоловіка, який стояв біля колиски. Знову картина змінилася. Вечір, хлопчик лягає в ліжко. Світло поступово згасає. Як тільки кімнату поглинає темрява, то в кутку засвічується вихор. Він крутиться і закручується все більше і більше і звідти виринають вже знайомі Мілані мацаки. Один з них тягнеться до ліжка хлопчика, затискаючи тому рота. Від цього хлопчина прокидається і намагається перетворитися на дракона, але інші мацаки сплутують руки й ноги і перетворення не відбувається. Мацаки наче гасять драконячу магію. Сплутаний мацаками хлопчик пливе повітрям до вихору і зникає у ньому, разом з мацаками. Вранці згорьовані батьки знаходять тільки пусте ліжко. Ще одна картина показує, як того ж хлопчика але на два три роки старшого знаходять на галявині, сумного-сумного. Його приводять до батьків, але перекидатися на дракона він більше не може. Він чекає чогось вечорами. І одного разу знову з’являється вихор. Хлопчик сам йде у цей вихор. І остання картина. Очам Мілани відкривається те що хлопчик поступово дорослішає і ось вже перед її очима сивий «лікар». Від здогадки Мілану аж пересмикнуло. Але як він знову став драконом? Наче прочитавши думки дівчини озвався блакитний дракон: