16. Каніах

«Тому, хто не шукає дороги – її не покажуть.

Постукай – і двері долі відчиняться»

(Омар Хаям)

Ерік з Юлієм йшли до берега по хисткій поверхні води, яка поступово ставала все твердішою і твердішою і перед самим берегом стала твердим склом, що Юлій ледь не послизнувся. Здивовано він поглянув униз на воду. Але то тільки для них з Еріком вода була твердою. Для істот, що жили в глибинах озера, вода залишалася такою ж рідкою як і була. Про це свідчили зграйки маленьких рибок, які плавали під ногами. Ерік і Юлій ступили на берег, де їх вже чекав жрець Реснасу. Це був високий стрункий чоловік звичайної зовнішності в такому ж одязі, у який були вдягнуті Юлій і Ерік. Поголена голова блищала на сонці. Але нічого незвичайного не було в цій людині. Він нічим не відрізнявся від братів. І якби чоловіки не підійшли ближче, то й не помітили б нічого незвичного. А незвичними були очі. В людській подобі у жерця очі були драконячі, тобто з вертикальними зіницями чорного кольору очі, а білки, вірніше там, де повинні бути білі білки, були… райдужні хмари, які мінилися всіма кольорами веселки. Це було чарівне видовище. І Ерік з Юлієм на мить забули,чому вони тут, вони взагалі забули про те, хто вони. Але ось чоловік провів долонею у себе перед очима і брати наче прокинулися від сну. Вони пам’ятали як стояли безпорадні перед цим чоловіком деякий час.

«Ого! Яка міць» подумав Юлій. Він подивився на жерця Реснасу з ще більшою повагою ізнову вкотре пожалкував, що народився раніше за Еріка. Юлій був спантеличений.Але те що він почув з вуст жерця спантеличило його ще більше.

– Не шкодуй за тим що йде і не відштовхуй того що прийде і знайдеш своє щастя. – промовив чоловік і пильно подивився на Юлія.

– Поясніть. – не зрозумів той.

– Це не я сказав, це сказав великий мудрець з планети, яку ви знаєте як Земля. – І жрець задумався – колись ми вели довгі філософські розмови з Омаром. – чоловік зітхнув, махнув рукою, наче шкодуючи , що все в минулому і провів перед своїм обличчям перетворюючи його на дзеркало, а позаяк він стояв перед Юлієм, то Юлій побачив своє обличчя і з несподіванки зойкнув. Але несподіванкою було не власне обличчя в дзеркалі, а те що Король побачив на своєму обличчі. Рівно посередині лоба, між бровами, знаходилася райдужна лусочка, яка була і на лобі у жерця до того, як його обличчя перетворилося на люстерко. Люстерко пішло хвилями і ось уже жрець Реснасу стоїть і посміхається перед братами. Рука Юлія мимоволі піднялася і він торкнувся свого лоба в тому місці, де як він пам’ятав з дзеркала, повинна бути лусочка. Там дійсно було щось схоже на лусочку, але міцніше. Наче новоутворення росло крізь шкіру з черепу. Здивуванню Короля не було меж. Він зрозумів, що це змінить його долю назавжди, але ще не вірив в це. Тим часом жрець запропонував пройти в дерево.

– Як? – Жахнувся Ерік.

– А ось так. – І підійшовши до міренового дерева скраю лісу, він постукав по ньому. В дереві, метри три в обхваті, відчинилися двері, яких до того Юлій з Еріком не спостерігали. Усі зайшли всередину. Брати дивувалися магії цього місця, адже вони ніде і ніколи не бачили такого. Всередині їм відкрилася велика вітальня. Зручні меблі виростали прямо з підлоги, полиці зі стін. Кудись нагору вели сходи. Сходи проростали прямо на очах. Все було гармонійно поєднано між собою. Ерік раптом зрозумів, що магія на цьому не закінчується. Тому що дерево знадвору, менше ніж всередині. На цю думку жрець посміхнувся наче прочитавши її. І мовив:

– Так і є – магія Міренового Гаю потужніша за магію драконів, тому що магія Міренового Гаю витікає прямо від утворення цього Гаю на початку світу. Вона першоджерело, а магія драконів вже пішла від першоджерела. Магічне кожне дерево в Міреновім Гаю, кожна квітка. Пізніше я покажу вам це, а зараз до справ. Ви ж не просто так завітали, подолавши такий шлях і переборовши свій страх. І, так, я читаю ваші думки, в той час як мої ніхто прочитати не може, окрім таких точно, як і я. І попереджуючи твоє питання – глипнувши на Юлія, вів жрець, – то ти можеш чути лише неясне мурмотіння, оскільки ще не маєш тих знань, які дозволяють читати думки. До речі, я Каніах, – представився жрець і посміхнувся.

– Не може бути? – вигукнув Ерік.

– Чому ж? – посміхнувся Каніах. Юлій, все ще ошелешений тим, що знайшов на своєму лобі, тільки прислухався до розмови жерця з братом.

– Каніах зник багато століть тому в іншому Всесвіті. Ми думаємо він загинув. – випалив Ерік, який все таки прочитав довгі і нудні книжки, які їм з Юлієм рекомендував їх вчитель. Але Юлію, як завжди забракло терпіння для цього. В жодній з книг не було фотографії Каніаха, тільки якийсь неясний опис того, коли Каніах був дитиною. Тому Ерік все ще сумнівався.

– Як бачиш принц Ерік, я живий і навіть здоровий. Чи краще тепер сказати Король Ерік?

– Щооо??? – зреагував Юлій. Але потім зрозумів, що повернутися до колишнього, звичного життя не вийде. І те що Всесвіт зрозумів раніше за нього, що йому потрібно, загалом на краще. Юлій похнюпився, але раптом підняв голову і посміхнувся, раптом усвідомивши, що тепер він один з жерців Реснасу і всі неозорі знання світу біля його ніг. Каніах спостерігав за емоціями Юлія і Еріка.

– Так ось – продовжив свою розповідь Каніах, – колись мене занесло на Землю. Випадково чи ні, але на мене напали. Нападників було дуже багато, навіть я не зміг довго опиратися, хоча й поклав їх немало. Півроку мене тримали без їжі і води в темниці, а потім продали Гіяс ад-Дін Абу-ль-Фатг Омар ібн Ібрагім аль-Хайям ан-Нішапурі,або просто Омару,в якості охоронця. На Землі мої можливості були обмежені. Я не міг перекидатися. Тому десять земних років я був в рабстві. Але господар побачив в мені рідну душу. І завжди запрошував мене поговорити. Хоч і купив мене, як бійця для охорони своєї особи. – Юлій з Еріком сиділи відкривши роти і слухали.