9. Викрадення.

«Ми знаємо значно більше, ніж розуміємо»

(Альфред Адлер)

Коли двері за Еріком зачинилися і біля покоїв постали двоє міцних охоронців, схожих на витесані з каменю статуї, то тільки тоді Паяц зміг розслабитися. Він розстебнув верхній ґудзик на камзолі, підійшов до вікна, задумливо оглянув його зверху донизу і відчинив. Вікно виходило на невеличке селище в якому вони з братом завжди приземлялися після подорожей по інших світах. На сонячній галявині росло дерево. Під ним вгадувалася дівоча фігурка в брунатній сукні. Вона співала якусь пісню. Слів було не розібрати, але інтонації були жалісливі. В них бринів сум. Ерік зрозумів, що це брунатна Мія.

– От тільки цього мені зараз не вистачало – промимрив про себе Ерік і з жалем зачинив вікно. Паяц любив дивитися на одне з зелених сонць, саме в цей час. Але сьогодні йому завадили. Він скинув камзол, кинув його на стілець. Розстібнув сорочку, теж наміряючись її скинути, але підійшовши до великого люстра в людський зріст він постеріг одну дуже дивну річ, яка мала місце, але якої не могло бути. У драконів, на відміну від людей, на животі були лусочки. Не дуже багато, але завжди кольору дракона, на який перекидався мешканець Аркханзанбйорну. І у Еріка вони теж були. Як і личить сріблястого кольору. Але тепер частина лусочок була подвійна. З одного боку сріблястого кольору…, з іншого золотистого. Ерік не міг повірити своїм очам. Він був срібним драконом, брат золотим. Здавалося все зрозуміло. Юлій король, а Ерік його Паяц. Не більше, ні менше. Ні він звісно чув, що колір драконів може мінятися, але не думав що це стосується сім’ї королівських драконів. Такого бути не могло. Еріка охопила цікавість і він пошкрябав одну з лусочок нігтем. Зразу ж лусочку охопило сяйво і вона стала уся золота. Ерік витріщив очі на таке, але вирішив відкласти це і розібратися з пізніше, коли полетить з інспекціями на Зан і Бйорн. Тоді він заскочить до жерця Реснану у старий храм що знаходиться у Міреновому лісі, а поки що він залишить усе як є. Чомусь на думку зразу ж спала Мілана, яку він увесь день намагався викинути зі своєї голови. Вона наче стояла і дивилася своїми очима просто йому в душу. Ерік тряхнув головою, проганяючи видиво і покликав охоронця:

– Дугласе! Поклич банщика! – при цих словах з’явився Дуглас.

– Слухаюсь, Ваша Високосте. – виструнчився він. Ерік махнув на нього рукою, мовляв можеш йти.

Після того як прийняв ванну, Ерік ліг на ліжко і провалився в сон. І снилася йому Мілана, її зелені очі і чорні коси, вона щось казала йому, але що саме було не розібрати. Ерік підійшов до дівчини, поклав руки на стегна, але Мілана несподівано закричала пронизливо і розпачливо…

Ерік прокинувся того крику і почув його, а разом з тим вловив збурення магічної енергії у замку. Він розібрав, що крик Мілани все таки не сон, а коливання магічного простору можливо знову пов’язане з проникненням когось стороннього. Він скочив з ліжка. Ляснув в долоні вже готовий перенестися до кімнати Мілани, але тут несподіванно посеред ліжка виникла біла западина, посеред якої утворився вир. Ерік стояв як зачарований і дивився як вир розкручується все ширше і ширше. З виру вилетіли довгі мацаки і потягнулися до Ерика. Вони все ближче і ближче підповзали до нього, а чоловік стояв не в силах відвести погляд. Істота якій належали мацаки, схоже була велетенською, навіть у порівнянні з драконами. Ще б мить і вони б обплели Еріка з руками і ногами, але тут повітря заіскрило і поряд з Ериком виник нізвідки Юлій, який поклав брату на плече руку і легенько струсонув його.

Ерік розплющив очі і побачив, що він все ще в своєму ліжку, а Юлій трусить його за плече.

– Юлію, що ти тут робиш?

– Вставай Еріку, потрібна твоя допомога.

– Юлію, я розумію, що ти Король і все таке, але яка допомога тобі потрібна посеред ночі.

– Ось яка. Дивися! Я щойно це побачив. – і Юлій почав розстібати ґудзики сорочки починаючи знизу

– Юлію, ти з глузду з’їхав? Почекай до ранку.

– Це не може чекати. – мовив Юлій – як не може чекати й моє весілля.

– Та ну тебе брате. До ранку нічого не станеться.

– Вже сталося.

– Добре. Все одно вже розбудив – пробурмотів Ерік. – Кажи що там у тебе?

– Я і намагаюся – огризнувся Юлій. Він розстебнув ґудзики на сорочці і показав Ерику на лусочки на животі, присвітивши магічним вогником, який повис на рівні Юлієвого живота. Ерік придивився і ледь не скрикнув – у Юлія була таж сама ситуація, як і в нього. Лусочки були подвійними.

– А тепер дивися, уважно дивися, брате. – мовив Юлій і пошкрябав подвійну лусочку нігтем. Ту охопило яскраве світло і вона стала сріблястою. Ерік мовчки кивнув і хотів щось сказати, але тут обидва чоловіки відчули коливання магії, а за мить тишу розрізав крик Мілани. Секунда і обоє вже були в її покоях, Вони побачили, як Мілана входить немов зачарована у біле заглиблення вихору, що утворилося в ліжку. Дівчина йшла, як нежива. Ерік хотів підбігти до неї і відтягнути від вихора, але не зміг і кроку ступити. Не зміг слово сказати. Якась невидима сила заважала йому. Так само ї Юлій. Вони обоє стояли безпорадні. Дівчина майже опустилася в западину, де на дні крутився вихор. Але раптом повернула голову в бік Ерика і одними губами мовила:

– Знайди мене. – було видно чого їй це вартує. І зникла у вихорі.

Ерік прокинувся в своєму ліжку. В замку стояв якийсь ґвалт. Слуги бігали по коридорам як навіжені. Ерик покликав Дугласа, але не дочекався його. Замість Дугласа до покоїв зайшла Королева Шантайє і Юлій. Ерік витріщився на них:

– Мамо, Юлій? Що це значить? – при цих словах королева підійшла до Ерікового ліжка і присіла на краєчок. Потім потріпала сина по голові за чуприну, як робила коли Ерік і Юлій були маленькими.

– Послухай Еріку, ти не відчув вчора нічого незвичного?

– Ні, мамо. – Ерік був щирим. Королева і Юлій перезирнулися.

– Розумієш синку… – мовила Шантайє і поглянула на Юлія, шукаючи підтримки.