7. Усвідомлення

«Одного роду, та не одного класу»

(Юрій Яновський)

Двері відчинилися і на порозі постала велична Королева Матір. Темно-каштанове волосся було вкладене у складну зачіску. Синьо-зелені очі випромінювали доброту, гарне обличчя з ніжною, гладкою шкірою наче сяяло зсередини. Ніхто б не сказав, що у Королеви Шантайє двоє дорослих синів, так вона молодо виглядала. Втім для дракониці, та ще й королеви, це не було чимось незвичайним. Королеву обожнювали піддані і часточки цієї любові передавалися королеві, додаючи років життя і молодості. В свою чергу, королева любила свій народ і щоранку тисячі магічних флюїдів у вигляді золотистого пилу летіло у всі куточки Аркханзанбйорну, до кожного мешканця цього світу. Але більшість магічних флюїдів діставалося планеті Аркхан.

Королева зайшла і побачила своїх синів, кремезних як дуби. Глянула на них і вони опустили очі під поглядом королеви як двоє малих, пустотливих хлопчиків. Так вони робили в дитинстві, після того як зроблять якусь шкоду. Королева так і називала їх: шкоденята. Навіть тоді, коли сини виросли, то не позбавилися від цього прізвиська з уст Королеви Шантайє. Це їх страшенно дратувало, але заперечувати королеві, брати не сміли, тому й мовчали.

Королева Шантайє зайшла в покої і зупинилася за пару кроків від синів. Вони по черзі привітали її, поцілувавши руку: спочатку це зробив Юлій а потім Ерік.

– Що тут у вас, хлопчики? Знову шкоду якусь зробили? – потім Королева – мати побачила на ліжку сплячу Мію  і наказала:

– Швидко розповідайте, інакше я розбуджу це дурне дівчисько і запитаю її. – Королева скоріше вгадала ніж зрозуміла, що тут сталося. По своєму вона розуміла Мію, адже кохала батька Юлія та Еріка й досі як в день свого весілля з ним, але коли Ерік розповів, що накоїла Мія, то Королева вирішила що з цим треба щось робити, бо такий нездоровий інтерес у брунатної може перерости у щось більше. Шантайє по жіночому розуміла дівчину, але вона була Королевою і дбала передусім про інтереси держави. І хоч Ерік у своїй розповіді заокруглив гострі кути, Королева все ж вирішила відправити Мію на Бйорн, бо скоріше за все дівчина не знайде пару в цьому світі. Коричневих драконів дуже мало і усі вони мають пару. Міа буде знаходитися на Бйорні до повноліття, а потім обере інший світ на свій смак і навіки забуде Юлія і те, що була колись драконом. Так міркувала королева Шантайє, а вголос сказала:

– Ну це все можна поправити. – і зробила в повітрі якийсь знак. Брати цього знаку не бачили, а тільки стояли з роззявленими ротами, бо знак в повітрі забарвився в блакитно-зелений колір і на стілець, поряд з ліжком на якому спала Міа опустилася чарівна сукня. Королева хлопнула в долоні і Міа зникла. Юлій хотів щось сказати але Королева випередила його:

– Міа вдома. Пізніше я поговорю з Лізою і Грейденом про майбутнє доньки, але не зараз. – потім повернулася до Еріка, підморгнула йому і мовила: – Віднеси сукню своїй майбутній Королеві, вона ж у твоїх покоях спочиває. – потім повернулася до Юлія, який вже «закипав», але зовні виглядав спокійно:

– Так треба. Не ревнуй брата. – і додала:

– Неможливо всидіти на двох стільцях. – Юлій похнюпився, розуміючи, що поводився не зовсім по королівські:

– Що ж мені робити, мамо? – запитав, коли Ерік пішов до своїх покоїв, несучи сукню для Мілани, як найдорожчий скарб.

– Почекай, все станеться саме. І не сумнівайся в Еріку, щоб не сталося. Ви брати. Ерік ніколи тебе не зрадить. – і додала загадкову фразу:

– Навіть якщо сам буде страждати. Вір брату.

– Добре мамо.

– Тоді пішли, Королю, бо я щось зголодніла. – і Шантайє вийшла з покоїв Юлія. За нею вийшов і сам Юлій. Він був задуманий і тихий, як на його темперамент.

В цей момент у спальні Еріка прокинулася Мілана. Вона була в чудовому настрої, поки не відкрила очі. Такий чарівний сон про дивний драконячий світ, про принца, про паяці і що найголовніше про Упса… Їй було шкода розлучатися саме з ним, але потрібно було вставати. На роботу треба. Цікаво чому не дзвенів мобільник. Невже вона проспала. Але відкривши очі, дівчина наштовхнулася поглядом на балдахін Ерікового ліжка і застогнала:

– О, ні… Я цього більше не витримаю. – і знову прикрила очі, все ще сподіваючись, що це сон. А коли знову розплющила очі, то розкішна кімната нікуди не зникла, і балдахін теж залишився. А в голові почувся голос, який шанобливо звертався: «Доброго вечора, моя королево.» – І в уяві чітко намалювався підліток у старовинному костюмі, який схилився в поклоні.

– Упс? – запитала Мілана вголос. Вона щиро раділа, що малюк Упс, все ж хоч і просто перекладач, залишився з нею. На даний момент дівчина вважала тільки його своїм другом. Він єдиний, хто розумів її без слів.

      «Так, це я моя королево. Що бажаєте?» – пошана так і лилася в свідомість дівчини.

– Припини! Зараз же. – Мілана скочила з ліжка і тупнула ногою, десь краєчком свідомості розуміючи, що Упс все одно цього не бачить, але вона його недооцінила.

«Моя Королево, вам не личить така поведінка.» – почав було Упс.

– Ой, облиш. Скажи краще, хто ти і де подів мого Упса? – в свідомості Мілани виникла весела пичка з висолопленим язиком і почувся сміх підлітка у якого ломається голос.

«Це я,  моя пані, просто я трішки підріс.» – і в голові Мілани виник образ колишнього Упса.

– Ти?! – здивувалася Мілана. Їй було важко це сприйняти

«Так.» – Повагом мовив Упс. – «І я вже не дитина. Я майже дорослий, тому і маю поводити себе як дорослий»

– Ні, ні, ні і ще раз ні. – Мілана знову тупнула ногою, як інфантильна дитина.

«Ні?»

– Дитиною ти мені подобався більше. – мовила Мілана.

«Всі діти ростуть, моя королево.» – Упс говорив виважено і спокійно.

– Давай домовимося раз і назавжди: для тебе я Мілана, ніяких мені церемоній в моїй власній голові. Це дуже втомлює.