3. Фаворитка короля

«Немає більшої мудрості, ніж своєчасність»

(Френсіс Бекон)

– Ваша Величність дозволить мені звернутися – це заговорила дівчинка років чотирнадцяти в брунатній сукні і з чорним блискучим волоссям, заплетеним у косу.

– Говори дитино. – Милостиво дозволив Юлій.

– Я хочу запросити вас, якщо буде ваша ласка, завітати до нас додому. Там ви зможете взяти одяг і поїсти. – Вочевидь дівчинка знала що чоловіки без одягу. Мілана зацікавлено спостерігала за цим і побачила як скривилося обличчя дівчинки, коли вона поглянула на неї – Мілану.

Від будинків показався чоловік. Підійшовши до «короля зі свитою» він вклонився і поглянув на Мілану. Оглянув її з ніг до голови, ще раз вклонився, привітався і жестом запросив слідувати за ним з донькою. Більше він не зронив ні слова до короля. З дочкою він пішов трішки уперед і розмовляв. До Мілани донеслися уривки фраз, але вона нічого не зрозуміла з того, а вирішила поспостерігати. Ось що вона почула:

– Тату, я в розпачі.

– Міа, ми знали це. Правда ж?

А потім вирішила Мілана, що краще спитати у Юлія і Еріка про це, і переповіла зміст почутих фраз чоловікам. Юлій ледь закашлявся, не знаючи, що відповісти. А Ерік відвів очі вбік. В цей час подорожні дійшли до будинку і чолов’яга запросив усіх у дім. Юлій і Ерік зайшли першими, потім зайшов господар будинку. А потім його донька, пропустивши Мілану вперед, презирливо хмикнула і з викликом подивилася на неї. Мілана пройшла наче й не звернула на це увагу, хоча хотіла б знати більше. Щось тут було не так. І якщо вона рятівниця цілого світу, то звідки таке зневажливе ставлення до неї місцевої дівчинки? Треба з’ясувати і чимскоріше, то краще. Мілана розвернулася до Юлія і вже хотіла спитати, але її випередив чоловік, в будинку якого усі знаходилися:

– Даруйте, чарівна леді, я забув представитися. – Я Грейден, господар цього будинку, батько Мії і староста цього селища, а ще…

Не встиг він додати, ким він є ще, як Юлій кинув на нього застережливий погляд. Грейден вдавився словами і начеб-то закашлявся. Мілана впритул підійшла до Юлія і просичала, втупивши свій погляд прямо йому в очі:

– Чого він недоговорює? Що таке? Що я ще маю знати? – Щоки Мілани пішли червоними плямами, в кутиках очей показалися зрадницькі сльози, а руки стислися в кулаки.

Юлій відвів погляд убік, а Ерік взяв Мілану за плечі і тихенько розвернув до себе, обійнявши і за її спиною махнув Юлію рукою «відійди». Він обнімав її як маленьку дитину і гладив по голові до тих пір, поки вона не затихла у нього в руках, тихо схлипуючи. Глянувши їй в обличчя Ерік трішки дмухнув у нього і Мілана враз закрила очі і обм’якла. Чоловік взяв дівчину на руки.

– Куди можна покласти майбутню королеву? – Спитав Ерік у Мії, що якраз вчасно нагодилася.

– Вона спить? – Спитала Міа.

– Так. Вона спить, але не раджу навіть невинних жартів у її бік. – Сказав Ерік і Міа розгублено поглянула на нього, а тоді показала на кімнату, у відчинені двері якої було видно широке ліжко.

– Кладіть сюди, сер Ерік. Майбутню королеву. – Причому останні слова вона видихнула з такою ненавистю, що Ерік повів плечима, як від холоду. Потім вийшов з кімнати, тихенько причинивши двері. Юлій вже хизувався в новому одягу, який принесли з замку, поки Ерік втихомирював Мисливицю. Паяц узяв одяг, що був призначений йому і зник у кімнаті, суміжній з тою, в якій спала Мілана.

Через декілька хвилин він вийшов, поправляючи сюртук і задумливо дивлячись на речі, що залишилися лежати на стільці: жіночу сукню, панчохи та пасок. Потім звернувся до Юлія:

– Ти гадаєш Мисливиця таке пробачить тобі, – потім подумавши мовив – нам?

– Вона ще й не таке пробачить, коли дізнається хто її батько – поспішив запевнити Юлій Еріка.

Той тільки головою похитав, але вголос нічого не сказав.

– Добре з цим ми якось розберемося, але що ти скажеш тоді, коли прийде час для Мії? – Знову запитав Ерік.

– Правду.

– Ти здурів, Величність? Ти бачиш, що ця жінка не потерпить такого відношення до себе. – Знову почав було Ерік. Але цього разу Король жестом зупинив його.

– Навіть якщо й так, то в неї немає іншого вибору. Або вона живе тут, на Аркхані, як моя дружина і сприймає мене, таким як є. Або я відправлю її на Бйорн і хай живе там. Але думаю вона не схоче.

Бйорн був однією з планет цього світу. Власне їх було три: Аркхан, Зан і Бйорн. Навіть назва світу складалася з назви цих трьох планет Аркханзанбйорн. І якщо перша – Аркхан, яка складалася з більшості суші і мала усього одне море рівно по екватору, яке було широким і довгим, то дві інших були подібні до земних Місяця і Марсу. На них була атмосфера і вода, але рослинності майже не було. На Бйорні жили драконихи, які з тих чи інших причин вирішили жити без чоловіків. Вони б могли прилетіти на Аркхан, бо можуть чудово жити і в вакуумі але не вважали це за потрібнє. На цій планеті було щось подібне до земного жіночого монастиря. А на Зані було теж саме тільки для чоловіків. Усі хто не зустрів з тих чи інших причин партнерку переселялися туди. Усі інші жили на Аркхані. Поки що Мілана не знала цього і це було добре. Але монстри атакували усі три планети. Чого вони хотіли, було загадкою. Місцеві дракони їх не розуміли. Декілька разів монстри нападали і крали дітей, але завжди повертали їх після пробудження їхніх драконів. Через деякий час, діти втрачали здатність перекидатися і сумували, а потім десь зникали і ніхто не знав куди. Тому і потрібна була Мисливиця, щоб стати Хранителькою цього світу. Тільки вона могла це припинити. Принаймні так було написано в старих книжках жерців Реснаса.

Щоправда про одруження з Королем там не йшлося. Але як ще прив’язати її до цього світу. Повернення ж у свій світ для неї можливо, поки не пролилася кров, яка поєднає два світи і Величність сподівався, що єдиний спосіб – це позбавити Мисливиці повернутися, зв’язавши її клятвою і ритуалом першої шлюбної ночі, а в тому що Мілана незаймана, дракон був упевнений. Він відчув це ще в маршрутці того відсталого світу. Ніс знову не підвів Величність. Юлій посміхнувся своїм думкам. Ззаду до нього підійшла Мія. Король рвучко обернувся. Чоловік побачив, що повіки дівчинки трішки припухлі і очі вологі від сліз.