1.Пробудження Мисливиці

«Найздібніша людина та, яка зуміє вчасно

 і точно визначити свої здібності»

(Григір Тютюнник)

– Ну ти й втнув, Величність. Ну навіщо ти поліз до Мисливиці.

– А що там такого? Чи це заборонено.

– Ні, не заборонено, але ж вона ще не знає про це.

– Як? Як вона може не знати? – Король витріщив очі на вірного соратника і за сумісництвом свого Паяца. – Вона вічність вже полює на монстрів і не знає про це?

– У цьому тілі вона тільки двадцять років і тут вона це вважає сном, а те що Мисливиця переноситься вночі у інше тіло, то про те вона не відає.

Король почухав потилицю, мугикнув невдоволено і пішов у душ готельного номеру, а Паяц його Величності світу Аркханзанбйорну, Ерік Пабло Артур Френк Морента прикрив тихо двері і пішов до свого номеру. Через п’ять хвилин у двері постукали.

– Пане Ерік, ваш сніданок.

– Дякую Сергію. – Ерік вже не перший раз зупинявся в готелі «Аврора» міста Харкова, одного з міст цього світу і обслуговуючий персонал вже знав його. «Аврора» була невеличким готелем, що знаходиться неподалеку від філії посольства Польщі в Україні – одній з країн цього виміру, тому їхня з Королем вимова не викликала б тут зайвих питань. Ерік скоротив свій титул і п’ять імен просто до імені Ерік, а прізвище трішки змінив до Морентіш. Так само скоротив і ім’я Короля викликавши у того хвилю невдоволення. Але коли пояснив, що в цьому світі, у цій країні, ні королів, ні слуг, то обуренню короля не було меж. Ні звичайно, його Величність чув про такі світи, але сам там не бував, та й не хотів. Але тут була справа важливіша ніж просто туристичне відвідування такого відсталого виміру. Хоча треба віддати тубільцям належне, техніка у них була на найвищому рівні. Навіть Король користувався винаходами цього світу. Спочатку Ерік доправив холодильник LG звідси, причому не вкрав за законами жанру, а купив в місцевому магазині, розрахувавшись місцевими гривнями. Щоправда перед тим він відвідав місцевий ювелірний магазин «Чарівниця», куди здав найменші стойлени* з царської казни, не більше одного – двох каратів за місцевими підрахунками і виручив гарну суму готівки. Після цього Еріка намагалися пограбувати, але будь-яке створіння з світу Аркханзанбйорн у декілька разів сильніше за звичайного тубільця Землі. І справа тут зовсім не в харчуванні, хоча це теж грає свою роль. Справа тут у тому, що друга іпостась мешканців Аркханзанбйорну – дракон. А дракони набагато сильніші за людей. Уся техніка з Землі у Аркханзанбйорну працювала на магії і добре працювала.

Гарненько поснідавши, Ерік одягнувся за місцевою модою і постукав у двері номеру Короля.

– Ну хто там ще? – невдоволено гаркнув Король і коли з-за дверей показався Ерік, він з полегшенням видихнув. – А це ти. Добре. А то мене місцеві почали дратувати, наче й прислужують, але не схиляються в поклоні і спину тримають рівно, наче за походженням вищі від мене.

– Твоя Величність, заспокойся, не треба нервувати. Вони вільні люди і роблять свою справу і не від тебе залежать, не забувай для чого ми тут.

– Та як ти смієш? Ти мій Паяц, не забувайся.

– Смію, Величність, смію. Не був би я твоїм Паяцем і братом, то давно б вже нас монстри б розвіяли б прахом.

Король скрипнув зубами, згадуючи останню атаку монстрів, а потім все-таки спромігся сказати:

– Добре, вибач, я сам не свій.

– Вибачаю – усміхнувся Ерік одними куточками губ і скептично огледів обличчя Короля з великим синцем під оком і подряпаною щокою. – Як тобі дівчина, Величносте? – Запитав.

– Як дикий кайлас і волосся таке ж чорне як хутро кайласа, а очі світлі-світлі. Правда погляд, наче прожила тисячі років… – Мрійливо протягнув Король.

– Так вона і прожила так, щоправда втілюючись у різних світах. Це перший раз вона з’явилася у світі, де ми змогли її відшукати – відповів Ерік. – А потім скептично хмикнув і додав – А ти, схоже закохався, Величність?

– Ні, тобто так, тобто наш союз буде вигідним. Повинна ж мені подобатися хоч трохи наречена?

– Ну, ну… – тільки й сказав Ерік, а сам подумав про те, що Мисливиця норовлива і важко буде її вмовити вийти за Короля, тим більш, що перше враження все одно зіпсоване. – Що ж доведеться постаратися, прикласти зусилля, але не вперше. – Промимрив собі під носа Ерік.

– Що ти там бурчиш?

– Нічого, нічого, Юлію. – Відказав Ерік.

– Як ти мене назвав?! Я Юліан Бартоломео Скопце Анрі Януш Другий

– Ні, Величність, я ж тобі пояснював, краще звикнути тобі до місцевого ім’я, поки що, та й я не маю змоги називати тебе титулом до твоїх п’яти імен. За документами ти Юлій Морентіш. Ні більше, ні менше. Ще й мій брат – близнюк.

– О святий Реснас* це неможливо. Ще й ці люди з різними обличчями. – Король звів очі догори. Як добре, що в людській подобі ми всі однакові.

– Юлію, досить причитати, збирайся, та підемо більш детально знайомитися з мисливицею.

– А з цим що робити? – Король показав на своє око, навколо якого розпливлася фіолетова пляма. Око було ледь видно зі щілини. Лінзу, за допомогою якої Король маскував вертикальну зіницю він прибрав з нього, а залишив на здоровому.

– Нічого. Вдягни ось це. – і Ерік простягнув руку з сонцезахисними окулярами. Здається так називався цей пристрій.

Юлій прилаштував окуляри на обличчя і став схожий віддалено на кінозірку.

– Пішли брате! – Хлопнув його по плечу Ерік.

А Мілана спала. І снилося їй жахіття. Вона бігла. Але бігла не від когось, а за кимсь. Бігла за восьминігом, який дуже швидко рухався і в якого на лобі була пов’язка, як у китайського воїна з незрозумілими ієрогліфами. Він тікав, а Мілана наздоганяла. В підвалі було дуже темно, але дівчина бачила як вдень. Раптом відкрився люк, незрозуміло куди він вів, це ж підвал. І восьминіг пірнув туди. Мілана хотіла стрибнути слідом, але люк був завузький і дівчина зупинилася. Кришка люка стала на місце з голосним звуком і дівчина прокинулася.