Агата

За гірським хребтом Корони розташовані землі Кінгпі. Чи колись були розташовані. Нині це територія, куди ніхто у здоровому глузді не стане потикатися. Раніше тут били живильні джерела й дивовижна рослинність. Проте, коли королева не задобрила титанів черговим жертвоприношенням свого чада, ті занапастили королівство й покинули землі назавжди. Пітьма спустилась на Кінгпі, що пріорьською значить землі дочки сонця. Світило зникли з його небосхилу, натомість небо вкрили хмари, що сипали без упину сірим снігом. Народ королівства не міг лишити землі королівства, бо єдиний  шлях, що був у межигір’ї за ніч зник. На його місці з’явилась гора, що отримала назву Нездоланна. Відчайдухи намагались прокопати шлях під горою, знайти печери, чи бодай якийсь вихід… Марні надії. Сірий сніг знищив народ Кінгспі та породив новий. Тих, нових людей ніхто не бачив і звістки з тих країв перестали прилітати. Більшість вважає, що всі у діти Доньки Сонця вимерли, бо під сірим снігом ніщо не здатне жити чи рости, окрім того, що сам сніг породив.

Агата Рора була головою королівської варти, тому вважала своїм обов'язком мати інформацію про все, що відбувається в королівстві. У неї були шпигуни скрізь: серед сиріт та безхатчинків, серед продавців фруктів та риби, збирачів та домогосподарок. Проте, деяка інформація від неї весь час вислизала. Це непокоїло капітана Рора. Крім того, вона знала того, хто має зиск з цієї прогалини, а отже, знає більше за неї. Радник короля, хирлявий, слизький тип Мирай знав усе. Він не просто знав усе, він володів кожною новиною у палацовому місті та за його межами. Проте, ділитися інформацією він не хотів. Ані погрози, ані шантаж чи попередні домовленості не спонукали його видавати інформацію, чи шляхи, якими вона до нього приходить. Агата ненавиділа його, бо не могла контролювати. Жоден з її шпигунів не міг виявити людей герцога. Та найбільше її бентежила одна річ - з-за Нездоланної гори до палацу постійно приходили пакунки. Вона не знала що в них, хто їх доставляє, для кого вони і хто їх замовляє. Це знав Мирай, проте мовчав. Вона розуміла, що за горою щось відбувається. З цим точно пов'язаний радник, а, можливо, і її Король. 

Агага почувала себе безсилою, це не давало їй спати ночами. Вона снила жахами, їй ввижалися моторошні картини, де з дивного пакунка, що доставили з-за Нездоланної виривалися жахливі створіння. Істоти без очей, схожі на людей, проте мають іншу поставу і, наче, механічні кінцівки. Вона кидалась у бій рубала їм голови, та вони не вмирали а продовжували наступ. Час від часу вона прокидалась у холодному поту й лише через кілька хвилин розуміла, що то було лише нічне марення. Так сталося і сьогодні. Капітан королівської варти побачила уві сні найбільший жах, який могла собі уявити: потвори з пакунку напали на неї у палатах Принцеси. Вони щось рипіли і шипіли, це було схоже на мову, та капітану вона була незнайома. Вона перебила усіх і знищила пакунок. Знесилена, у розідраних обладунках із затупленим мечем вона зайшла за тонку завісу з білого павучого шовку, щоб поглянути, чи тут все гаразд. Її заціпило. Потвора з коробки, без обличчя і двох кінцівок обернулась до неї, а поряд лежала потемніла від крові шаль. Вона зрозуміла, що не виконала своєї місії - безіменна Принцеса, останнє дитя Короля, світла надія Пріорії, мертва. Тепер через неї королівство засипле сірим снігом гніву титанів, бо її Король не зможе провети Обряд вшанування Першоматері.

Коли Агата прокинулась, то одразу не впізнала своєї кімнати. Вона була впевнена, що прокинулась в казематі і чекає на смертну кару, ту до якої вона сама засудила багатьох зрадників, що розчарували її Короля. Коли сон розвіявся, вона усвідомила, що знаходиться у своїй кімнаті. Проте, щоб упевнитись, що з Принцесою все гаразд встала і відправилась у її палати. Агата начепила короткий меч, що носила за спиною просто на нічну сорочку і, нерозбираючись, щось накинула поверх та вийшла з кімнати. 

У коридорі стояла пітьма. Більшість світильників згасли і шлях довелось шукати навпомацки. Обережно ступаючи, капітан молилась великим титанам, щоб її очі якнайшвидше звикли до темряви. Босою ногою вона вступила у щось вогке. "Звідки у коридорі калюжа? Невже хтось із варти..? Фе..." - лише зараз вона усвідомила, що вдягла, нажаль, лише один капець. Шлях до палат Принцесси зазвичай забирав у неї хвилин зо три, але тепер, у темряві, їй знадобілось вдвічі білше часу. Капітану здалось, ніби шлях став довшим, ніж завжди. Та хіба це можливо? Вона, як завжди, осудила себе. Це вона стала повільною і ледачою, тож, якщо все гаразд, залишок ночі вона проведе за тренуваннями, щоб навіть у темряві витрачати на дорогу до палат не більше трьох хвилин разом із одяганням.

Вартові біля дверей Принцесси спали. Вони не прокинулись, коли почули босі кроки Агати, навіть не ворухнулись, коли вона скомандувала "Струнко!" Щоб розбудити варту їй довелось дати кожному лапаса і коли вони всеж таки прокинулись, то пообіцяла віддати їх під трибунал і вигнати з варти, якщо з Принцесою щось не так. Вона відкрила двері. Кімната, завішана білими сяючими тканинами, засліпила капітана Агату. Від скрипу дверей Принцесса на секунду прокинулась, відкрила очі, і тієї ж миті повернулась на інший бік і заснула. Усе гаразд. Капітан видихнула. Та, щоб упевнитись остаточно, вона підійшла ближче до Принцеси. Її високість безтурботно спала, підклавши під щоку долоню і підібгавши під ноги ковдру. Жодна перлина, що прикращала її обличчя, не впала, не впала і жодна війка. Агата обійшла ліжко. тривога чомусь не покидала її, шлунок зводило від незрозумілого страху, щось не так. Тут був хтось. А може і досі є. Агата завела руку за спину і вхопила руків’я короткого меча. Вартові перезирнулисі і наготували свої сокири. Малий капітанський меч розсік повітря, Агата наставила його на перекладину, що на ній тримався балдахін. Там не було нікого. Але дещо всеж впало в око капітанові. Довжелезна чорна нитка павучого прядива. Агата обережно зняла її...

- Що там, капітане?