Розділ 3.

***

Минули роки, доки їхня спільна дорога вильнула і роздвоїлася. Данарін святкував обрання нового голови. Рід старого правителя не обірвався, але його єдиний нині живий син, який за морем шукав своє щастя, не знав, що тепер міг стати законним спадкоємцем. Його брати згубили один одного в боротьбі за владу. Та з минулого життя у законного спадкоємця зосталася тільки потерта стара куртка...

Місто ж не може бути без владаря, і посада дісталася чужинцеві, який нещодавно приїхав у їхні землі. З його кандидатурою одностайно погодились усі ворогуючі роди, й це обіцяло мир і процвітання.

Святкові вогні злітали до неба цілу ніч. Їхню родину теж запросили, бо знану майстриню шанували. Казали, її руки творять дива, а такий талант не можна обійти стороною. Помститься доля, якщо так учинити.

Міського голову, сп’янілого від радості й вина, подружжя побачило лише над ранок.

Світана заклякла, чоловік міцно стиснув їй руку, та вона не відчувала болю. З гостями розмовляв той, кого вона бачила на портреті. Так, він став гладким, і роки відбилися на ньому дужче, ніж на братові. Але не впізнати чаклуна Золтана було неможливо.

– Як? – пошепки задихнулася Світана. – Він же чародій! Невже ніхто?..

– Чаклуна не так легко вирізнити з-поміж простих людей, – так само пошепки урвав її мову Крилач. – Якщо чаклун сам того не захоче. Але зачекай, – його очі лиховісно зблиснули. – Зараз зіпсуємо йому свято.

Крилач ступив до столу, біля якого стояв голова міста з гостями. Світана спробувала його непомітно зупинити.

– Не треба! Він тебе впізнає, – зашепотіла вона коханому на вухо.

– Він вважає мене мертвим, не впізнає, – відмахнувся Крилач. – Я знаю, навіщо він тут. Я не дозволю Золтанові зробити з цією землею те, що ми накоїли в Ірнані.

Крилач узяв зі столу свічник і подивився на світ крізь полум’я. Неначе відгукуючись на рух вогників у свічнику, хитнулися золотаві вогні всіх свічок у залі. В їхньому золотому сяйві, ніби комаха у бурштині, застиг час.

Чаклун поставив свічник на стіл, запала тиша. І коли тремтіння полум’я заспокоїлося, молодший брат тихо заспівав до старшого.

Золтан повернувся, але не рушив з місця, не мовив ані слова, лише холодні сині очі ярилися злобою. Він не міг бачити нахабу, який прийшов зіпсувати його свято, і виказати себе зараз чародійством теж не мав права.

Світана ніколи не чула, щоб Крилач так співав. Дивну мову, переливчасту і мелодійну, раптом наповнили сліпа жорстокість і жага руйнування. Всі мовчали, слухаючи ту пісню, яка, здавалось, ніколи не скінчиться. І дехто впізнавав історію спаленого війною Ірнану, до чиїх берегів боялися підходити кораблі навіть найвідчайдушніших торгівців і піратів.

Пісня зачарувала всіх, та не голову міста.

Повільно потяглися пальці Золтана до іншого свічника й ляснули по ґноті. Сіро-чорний дим зазміївся по скатертині, стаючи справжньою гадюкою. Понад усе чаклун бажав зараз помститись тому, хто нагадав йому про минуле.

– Про що ти розмовляв із ним? – тихо запитала Світана, коли вони залишали залу, сховані за полум’яним золотом свічок. Дивовижна-бо пісня насправді була розмовою.

– Про нього самого. Яким він був. І який він зараз, – голос Крилача ослаб, та лунав упевнено. – Це мова наших пращурів. Вона сама – чари. Цьому молодому містові судилося стати столицею величного королівства, і я не дозволю Золтанові перетворити його на жахіття. Данарін не буде оплотом мороку. Поки житиму, я цього не дозволю.

Та на порозі зали, куди не досягало золотаве світло, димчаста гадюка наздогнала їх. Вона вкусила Крилача за ногу і розвіялася сірим маревом.

За місяць найбагатші люди міста таки створили раду, котра мала контролювати дії новообраного голови. Пісня, сплетена із тремких відблисків і золотих тіней, налякала і застерегла багатьох од визнання одноосібної неконтрольованої влади.

***

Подарунок для читачів - промокод на безкоштовне читання фентезійного роману "Заморська гостя" - 2LWwWTUA