Кава й ти в моїй футболці

— Я не залишусь тут надовго, — заявив Пітер, стоячи посеред Вейдової квартири, яка виглядала як вибух на зйомках “Міцного горішка”.

— Ти кажеш це кожен ранок, поки вариш мені каву. І кожен вечір лишаєшся. Може, вже просто приймеш той факт, що я тобі подобаюсь?

— Та ні, просто… — Пітер зупинився, побачивши, що на підлозі лежить три мечі, плюшевий єнот і… каструля з залишками тако. — …я боюсь, що залишусь і перетворюсь на тебе.

— Тоді ми будемо як дві краплі божевільної любові. Я – гаряча катастрофа, ти – павучок з проблемами довіри. Мрію про таку пару!

Пітер засміявся, трохи зморщившись від болю. Вейд одразу став серйознішим.

— Сядь. Не геройствуй. Я принесу каву… і шкарпетки. Твої ноги виглядають як… ну, вони просто виглядають. Не як треба так.

— Ти помітив мої ноги?

— Я помічаю всі частини тебе, Піті.

Поки Дедпул метушився на кухні, Пітер роздивлявся кімнату. На стінах — безглузді постери, фото з єнотом у костюмі, роздруківки “10 способів врятувати себе від себе”, записка: “Не забудь купити молоко і не вбивати себе сьогодні, ти молодець, чувак!”

— Вейде? — покликав він.

— М-м?

— Це все… твоє?

— Ну, крім єнота. Він, здається, втік у ванну.

Пітер повільно підійшов до нього.

Вейд простяг йому чашку кави. У відповідь отримав:

— Дай мені твою футболку.

— …Ти мене зваблюєш? Чи я сплю і це сон?

— Ні, просто… твоя футболка м’якша. І пахне… тобою.

— Я пахну кров’ю, порохом і трохи… вином з коробки.

— А мені чомусь подобається, — прошепотів Пітер, знімаючи свою розірвану кофту.

Вейд на мить завмер.

Пітер залишився у майці. Шрами, синці — все на видноті. Він не соромився. І в цьому був весь він — справжній, чесний.

— Дякую, — мовив він тихо, вдягаючи футболку Вейда, трохи завелику, з написом “I’m too sexy for this mask”.

— Виглядаєш краще, ніж я у ній.

— Знаю, — посміхнувся Пітер. — Але якщо хочеш повернути — доведеться зняти її сам.

Тиша.

Напруга.

Половина жарту — половина виклик.

Вейд зробив крок ближче. І ще один. Їх розділяв один вдих.

— Ти справді хочеш цього? — запитав він.

— Не знаю, — прошепотів Пітер. — Але хочу тебе. І поки що — цього достатньо.