Під прикриттям, або як я навчився не вбивати злочинців, коли поряд Павучок

Пітер думав, що його день не може стати гіршим після вибуху складу. Він помилявся.

— Ти жартуєш, — прошепотів він, вдивляючись у своє відображення.

— О, я не просто жартую. Я ЖАРТУЮ в капітальних буквах, — сказав Дедпул, з’являючись позаду в білій сорочці, жилетці й краватці з принтом тако.

— Ти хочеш, щоб ми вдвох проникли на мафіозну вечірку… під виглядом парочки?

— Пфф, ну звісно! Ніхто не запідозрить супергероїв у коханцях. Це як мінімум… мило.

Пітер відвернувся, червоніючи навіть під маскою.

— І чому не можемо просто увірватись, знешкодити всіх і піти?

— Бо це було б надто просто. А ще — не дозволило б мені носити це! — Вейд розкинув руки, демонструючи блискучий рожевий піджак із пайєтками.

— Ти схожий на гламурну дискотеку 80-х, яку побили битою.

— І мені це подобається, Піті. Тобі теж сподобається, коли ми зайдемо, і я назву тебе “моя полуничко”.

— Не називай мене так.

— Добре, сонце моє.

Пітер тільки скривився, але вже через кілька хвилин вони входили до зали. Вейд узяв його під руку — занадто природно. Надто тепло.

Пітер хотів це заперечити, але… не став.

Усередині було все: дорогі костюми, діаманти, люди, які точно не платять податки, і атмосфера, що пахла криміналом.

— Он той тип у кутку — наш клієнт, — прошепотів Пітер.

— Ага. Я візьму його на себе. А ти постій тут. Гарно виглядай і не розбивай серця, — Дедпул підморгнув. — Моє — вже твоє.

Пітер закотив очі, але… посміхнувся.

Коли Вейд зник у натовпі, Пітер почув щось дивне — уривок розмови:

— …цей “павучок” більше не завадить. Сьогодні він помре…

Він різко повернув голову.

Все стало серйозно. Занадто серйозно.

Він уже хотів побігти, коли побачив, як Вейд стоїть у кількох метрах, зі зброєю під пальто, і — о, ні — цілиться в Пітера.

— Вейд?! — вирвалося в нього.

І тут все вибухнуло.