Глави 46-48

Глава 46. Послання в пісках

Темрява вантажного вагона пахла металом, пилом і невизначеністю. Ремсі досі відчував фантомний гуркіт коліс, хоча потяг уже кілька годин стояв на запасній колії в лабіринті Каїрського товарного двору. Вони з Адою лежали під брезентом, пригнічені вагою ящиків і власного безсилля, чекаючи настання ночі, щоб вибратися непоміченими.

Солдат, якого вони знешкодили, все ще був зв'язаний і з кляпом у роті в кутку вагона. Він був їхньою єдиною картою в цій грі — живою ниточкою до інформації.

— Коли стемніє, ми повинні діяти швидко, — прошепотіла Ада, її голос був приглушеним і втомленим. — По-перше, одяг. По-друге, зв'язок з Фейрчайлдом. Він, напевно, вже вважає нас мертвими.

— Він думає, що ми анархісти, — тихо виправив її Ремсі. — Люди Сайто подбали про те, щоб представити Емілію та Дена саме так. Не факт, що Фейрчайлд захоче з нами говорити.

Це була гірка правда. Їхня ізоляція була абсолютною. Зраджені Сайто, в розшуку Синдикатом, без зв'язку з друзями — вони були двома самотніми вогниками в пустелі, які в будь-який момент міг задушити вітер.

Коли ніч нарешті опустилася на місто, принісши з собою прохолоду і крики нічних торговців, вони почали діяти. Знешкодити вартового на сусідній платформі було напрочуд легко. "Комар" Ади зробив свою справу безшумно й ефективно. Через десять хвилин Ада і Ремсі вже були одягнені в трофейну британську військову форму. Вона була завеликою для Ади і трохи тісною для Ремсі, але давала їм те, чого вони потребували найбільше — прикриття. Солдати її Величності, що "загубилися" на величезній товарній станції, викликали значно менше підозр, ніж двоє європейців у селянському лахмітті.

Полоненого солдата вони розв'язали. Це був молодий капрал, переляканий і спантеличений. Ремсі провів короткий, але жорсткий допит. Він уже не був тим ідеалістичним інспектором, що боявся порушити статут. Він дивився на капрала холодним, владним поглядом, і той швидко розколовся.

— Я... я нічого не знаю! — белькотів він. — Нам просто наказали посилити охорону цього потяга. Кажуть, він везе спеціальне обладнання для метеорологічної станції в Асуані. Якісь чутливі прилади...

Ада миттєво підійшла до одного з ящиків. З невеликим ломиком, знайденим у вагоні, вона відчинила його.
Усередині, на м'якій підкладці, лежали не метеорологічні прилади. Це були компоненти величезного резонатора, набагато потужнішого за той, що вони знайшли в Ісмаїлії. А поруч — десятки котушок з мідним дротом і складні годинникові механізми.

— "Операція Прометей", — прошепотіла Ада, торкаючись відполірованої латуні. — Вони не відмовилися від свого плану. Вони просто змінили ціль.
— Не канал, — додав Ремсі, дивлячись на карту, що висіла у вагоні. — Асуан. Велика Асуанська гребля.

Їх охопив жах. Гребля, новозбудована гордість британської інженерії, стримувала води Нілу, забезпечуючи водою і енергією весь Єгипет. Якби вона впала... це була б не просто економічна диверсія. Це була б катастрофа біблійних масштабів. Мільйони людей загинули б, а вся долина Нілу перетворилася б на болото.
— Вони збожеволіли, — прошепотів Ремсі. — Це вже не війна за владу. Це геноцид.
— Це їхній "новий світовий порядок", — з гіркотою сказала Ада. — Очищення світу від "зайвих". Тепер зрозуміло, чому тут барон фон Гауснер. Йому потрібна не лише влада. Йому потрібен хаос, щоб продавати свою сталь і зброю для "відбудови".
Вони стояли перед обличчям жахливої правди. Їм потрібно було попередити Лондон, попередити світ. Але як?
Вони відпустили капрала, наказавши йому мовчати під страхом смерті. Потім, під покровом ночі, вони вибралися зі станції. Шлях до Фейрчайлда був сповнений небезпеки. Вони кілька разів натрапляли на патрулі, але їхня форма і впевнена поведінка Ремсі, що віддавав накази уявним підлеглим, дозволили їм пройти.
Антикварна крамниця Фейрчайлда зустріла їх темними вікнами. На дверях висіла табличка "Зачинено. Інвентаризація".
Ремсі обережно постукав умовним сигналом. Тиша.
Вони обійшли будинок. Вікно на другому поверсі, де була квартира Фейрчайлда, було розбите.
Ада, не вагаючись, дістала зі своєї імпровізованої сумки набір відмичок. Замок на задніх дверях піддався за хвилину.
Усередині панував розгром. Книги були скинуті з полиць, меблі перевернуті. У повітрі стояв ледь вловимий запах дорогих сигар і... сандалу.
— Блеквуд, — прошепотіла Ада.
Вони знайшли Фейрчайлда в його кабінеті. Він сидів у кріслі, його очі були широко розплющені й дивилися в порожнечу. Жодних слідів насильства. Лише невеликий слід від уколу на шиї.
— "Поцілунок снігової змії", — констатував Ремсі, його голос тремтів від люті. — Вони дісталися до нього.
Їхній останній зв'язок зі світом був обірваний.
Ремсі опустився на коліна біля тіла старого шпигуна, відчуваючи себе розбитим. Але Ада не здавалася. Вона обстежувала кімнату, її інженерний мозок шукав не сліди, а аномалії.
Її погляд зупинився на великому дідусевому годиннику, що стояв у кутку. Він не йшов. Його стрілки застигли на позначці 3:15.
— Це не може бути збігом, — пробурмотіла вона. — Старий шпигун... він не помер би так просто. Він би залишив повідомлення.
Вона підійшла до годинника і почала обережно його обстежувати. Ремсі підійшов до неї.
— Що ти шукаєш?
— Коди. Шифри. У годинникарів, як і у шпигунів, є своя мова, — пояснювала вона, її пальці ковзали по різьбленому дереву. — 3:15... це може бути що завгодно. Дата, номер сторінки, координати...
Вона відчинила скляні дверцята. Маятник нерухомо висів. Вона обережно торкнулася його. Він не був прикріплений намертво. Він злегка повернувся, відкривши крихітну порожнину.
Всередині лежав невеликий латунний ключ і шматочок паперу, на якому було лише одне слово, написане тремтячою рукою Фейрчайлда:
"Геліограф".
— Геліограф! — вигукнув Ремсі. — Пристрій для передачі сигналів на великі відстані за допомогою сонячних променів! У британській армії є такий!
— Саме, — сказала Ада, її очі заблищали. — Він стоїть на вершині Каїрської цитаделі. Це їхній головний вузол зв'язку. Якщо ми зможемо дістатися туди...
— ...ми зможемо надіслати зашифроване повідомлення прямо на дах Адміралтейства в Лондоні! — закінчив Ремсі.
Старий Фейрчайлд залишив їм свій останній подарунок. Шлях до порятунку.
Але це був шлях на вершину найзахищенішого об'єкта в місті. Місія, ще більш небезпечна і зухвала, ніж усі попередні. І в них було обмаль часу. "Синдикат" уже приводив свій пекельний механізм у дію.