Борис. Секрет королеви

Я був стурбований. Чому Мирослава викликала моїх павуків? Вона наказала Тіні повернутися до каблучки. Це вперше. Я взагалі не бачив, щоб Тінь сиділа в каблучці. Щось трапилось. І що саме, я не міг зрозуміти із тих шматочків розмов, що мені показав павук. Тому, мабуть, Мирослава вирушила окремо. Вона хотіла побути наодинці. Невже…
- Де я?
Аліна відкрила очі і зробила спробу сісти.
- Краще не рухайся. Почне нудити.
Я продовжував її підтримувати за плечі. Всередині цього павука трясло неймовірно. Навіть сильніше, ніж в моєму особистому. Скільки себе пам’ятаю, він завжди переміщувався велетенськими стрибками. Але цей павук наче намагався витрясти з мене душу!
- Нудити? – дівчина здивовано кліпнула очима. – Все гаразд. Трішки трясе.
Трішки трясе?! Вона серйозно? В мене мало зуби не вискакують від цих стрибків.
- Гаразд. – Я намагався говорити спокійно. – Сама зможеш триматися?
- Думаю, що так. – Вона сіла і озирнулася. – Так де ми? І де Мирослава?
- Ми всередині тіньового перетину.
- А чому трясе?
- Від руху павука. А Мирослава зараз пересувається в сусідньому павуку.
- Ти сказав – павука? – Її очі сильно округлилися. – Він нас з’їв?
- Ні. Ми знаходимося в його тіні. До речі, цей павук тобі врятував життя. Він без наказу кинувся тебе захищати.
- Чому? Я думала мене врятували слідчі.
- Ні. – Я похитав головою. Навіть не уявляв, як Аліні повідомити, що цей павук обрав її своїм носієм.
- Тоді я нічого не розумію. Що за тіні? Навіщо я вам? І хто ви з Мирославою?
Вона пильно подивилася мені прямо в очі. Щось в ній невловимо нагадувало Мирославу... До того, як та стала королевою. Можливо, вміння контролювати свій страх?
- Тобі взагалі не страшно?
Вона здригнулася від мого питання, але не відвела погляду.
- Мирослава сказала, що захистить мене. – Відповіла твердо, хоча я бачив, що в неї були сумніви.
- Ти впевнена? Її зараз немає поруч.
Я не знав навіщо це говорю наполоханій дівчині. Можливо, така дурна спроба перевірити, що вона собою являє. Схоже, що я сам не довіряв Аліні…
- Ти мені нічого не вдієш.
Я здригнувся від її холодного тону. І раптово відчув, як від павука прийшла хвиля невдоволення. Захищає?
- Чому так впевнена в цьому?
- Ти не будеш псувати відносини з Мирославою.
- Не буду. – Я зітхнув. – У неї щось трапилося. І це вже некоролівські проблеми…
- Тобто, некоролівські? Ти знущаєшся з мене? – В її голосі почала накопичуватися злість. – Якісь павуки, тіні! А тепер іще і королівські справи! Це вже не смішно!
- Я не брешу тобі. І, тим більше, не знущаюся.
- Тоді мені потрібні пояснення.
- Гаразд. Я думав, що з тобою поговорить Мирослава, але їй, мабуть, не до нас зараз. Скажу основні моменти, щоб ти могла зрозуміти, що відбувається.
- Я уважно слухаю. Сподіваюся ти будеш переконливим. І навіть не думай жартувати зі мною!
Ця дівчина дійсно чимось нагадує Мирославу. Цікаво, чому на неї не впав вибір королеви? Чогось не вистачило в характері? Чим же Мирослава зацікавила дух королеви?
- Ти слухаєш мене?
- Так. – Я подивився на Аліну. – Думав, що сказати. Так от, тіньовий світ існує паралельно цьому. Павуки, такі як оцей, разом з носіями охороняють тіньові переломи. А Мирослава королева цього світу.
- Чекай. А з якого дива вона королева? І що це означає?
- Розумієш, є особливо чутливі до тіньового світу люди. Вони бачать в тінях химерні плями і силуети тіньовиків – його жителів. Інколи жахіття ідуть на контакт із потенційними носіями. Тоді, якщо обидві сторони згодні складається договір скріплений каблучкою. Ось дивись. – Я простягнув їй руку, і вказав на слід каблучки і тонку павутину від нього. – Це зв'язок з моїм павуком. Він зараз виконує наказ королеви, тому покинув каблучку. Але зв'язок є. Про це свідчить ось ця павутина.
- Ти хочеш сказати, що я теж носій?
- Так, - Я кивнув, здається розмова почала налагоджуватися. – Тебе обрав павук, яким ми зараз пересуваємося.
- Що це означає?
- Якщо ти згодна співпрацювати з ним, то маєш промовити певні слова і отримаєш каблучки, що зв’яже вас договором. Як мене чи Мирославу.
- Гаразд. А чому Мирослава стала королевою?
- Важко сказати. – Я стенув плечима. – Вона завжди була потайною. Все тримала в собі. Мені було наказано стежити за нею, як за однією з потенційних обраниць духу королеви. Почали з’являтися плітки про те, що у столиці королева тіньового світу. Під її опис підходило кілька дівчат одного віку…
- Ти хочеш сказати, що ті напади з цим пов’язані?
- Так, королеву шукали не тільки ми. Як виявилось. Я не знаю, хто приховувався під тіньовим званням – радник. Але, всі вбивства з його наказу. Я про це здогадувався. Також, здогадувався, що Мирослава потенційна королева. Але нею могла стати будь-яка з вбитих дівчат…
- Я теж?
- Так. Коли вас лишилось двоє – ми намагалися забезпечити вам охорону.
- Хто «ми»?
- Носії павучої каблучки. У всякому випадку частина з них. Як виявилось, серед нас теж були зрадники…
- І що?
- Марина Олександрівна зробила ставку на тебе.
- Марина Олександрівна?
- Так, вона займалася пошуками королеви. Я і ще кілька носіїв їй допомагали у цьому. Я до останнього думав, що королевою станеш ти. Але тінь королеви обрала Мирославу. Я не знаю, чому вона прийшла до неї? Обрала її а не тебе.
- Я знаю.
У мене по спині пішов холодок, а Аліна злякано вчепилася мені в руку, коли поруч почувся тріскучий голос Тіні. Темряву розрізав погляд червоних очей.
- Цікава у вас тут розмова.
- Тінь…
Я не знав, що говорити і думати. Те, що Тінь вільна пересуватися самостійно я вже знав, але… Де Мирослава?
- Так, я лише тінь. – Темна пляма навколо червоних очей згустилася і почала видовжуватися, приймаючи силует Мирослави. – Тінь королеви. Всього лише. Ні більше, ні менше.
Від її крижаного голосу мені ставало не по собі. Я знав, що їй заборонено нас вбивати, але занепокоєння росло з кожним крижаним словом.
- Де Мирослава? – Нарешті зміг видавити з себе це питання.
- Королеви тут немає. Шкода. Вона пропустила дуже цікаву розмову.
- Ти їй розповіси? Чому ти тут?
- Я на полюванні. – Червоні очі звузилися до щілин.
Я почув приглушений сміх, наче дряпання гілки у вікно. Враз стало моторошно. Відчув, як почала тремтіти Аліна.
Де ж ти, Мирославо?!
- Чому ти тут? – знову запитав, не сподіваючись почути відповідь.
- Королева відпустила мене на полювання. Ще є в’язень, якого теж потрібно годувати.
На полювання? То, що вона забула ТУТ?! Невже, Ця павучиха вийшла спід контролю?
- Ми вже повернулися.
Почув я тріскучий голос Тіні і побачив розмиті силуети своєї вітальні. Ще більше моє здивування викликала присутність мого павука вдома. Але, Мирослави не було. Ніщо не вказувало на її присутність. Я відчув хвилювання свого павука. Він теж не знав де королева.
- Що відбувається? Тінь, де королева?
- Її тут немає.
Почув я тріскучий голос із плями за кріслом.
Зустрівся поглядом з переляканими очима Аліни. Моя паніка перейшла й на неї. Але, дівчина мовчала. Дивно. Не було жодних істерик. Здавалося, що істерика от-от почнеться у мене самого!
Чому вона відпустила павука. Та й Тінь… Вона не могла кинути королеву без наказу.
Де ж ти, Мирославо…
Раптово теленькнув дзвінок і я кинув погляд на годинник. Третя година ночі. Хто міг заявитися в такий час? Проте пішов відкривати.
На порозі стояла бліда, наче смерть, Мирослава.
- Нічого не питай. – Веліла вона і пройшла всередину.
Я мовчки прослідував за нею до вітальні. На німе питання Аліни стенув плечима. Я сам не розумів, що відбувається.
Мирослава мовчи дійшла до стіни і провалилася в пляму своєї Тіні.
- Королева дає вам час подумати до вечора. – Протріскотіла Тінь. – Вирішіть, що будете робити далі. Опівночі королева вирушає до тіньового світу.
Це було несподівано. Я дивився на стіну, де повільно розтанула пляма тіньового перетину від королівської тіні.
З’явилося ще більше питань. Де поділась Марина? Що відбувається з Мирославою? Що вона приховує? І що я маю вирішувати?