павло автомобіліст

                                             Павло автомобіліст.

- Хто на Черкаси? До зупинки на добрячій швидкості, підлетів синій жигулик четвертой моделі. Вигляд у автівки був, м’яко кажучи потрьопаний.

- З вітерцем довезу! - З відчиненого вікна цього засобу пересування, висунулося усміхнене лице дебелого чолов’яги.

 З десяти стоячих на зупинці людей, їхати зголосилися старенька бабця, дідусь і молоденька дівчина. Коли вони сідали в авто двоє чоловіків загадково перезирнулися між собою:

- Атракціон витривалості нервів. Сказав один.

- Та щоб я з Пашою ще колись поїхав!.. Краще пішки. Відповів другий.

 Була зима, дорога аж виблискувала шліфованим дзеркалом розковзаного льоду. Було незрозуміло, чи приїде сьогодні  автобус взагалі.

Павло, а саме так звали водія, хвацько рвонув з місця. Поки їхали селом швидкість була ще в межах розумної. Але коли виїхали на трасу, почала швидко зростати: сімдесят, вісімдесят, дев’яносто…

- А ви не дуже швидко їдете? Спитала, міцно тримаючись за ручку дверей дівчина. Вона сиділа на передньому сидінні і не зводила очей зі спідометра.

- Нормально, не бійся. В мене два задні скати зимові. Передні правда літні і підношені, але ж привід задній, тому все буде добре. Усміхався Павло тиснучи на газ.  Попереду був поворот. Жигулик трохи занесло і він увійшов у віраж з легким дріфтом.  

- Проскочили. Водій правив автівкой однією рукою, другою постійно протирав замерзаюче на ходу вітрове скло. Пічка не працювала, тому видно дорогу було як з танка у бойовім положенні: крізь майже запотілу бійницю мало що можливо було побачити.

- Синочку, ми доїдемо? Подав голос дідусь.

- За пів години. Бадьоро відповів Павло. Стрілка спідометра повільно наближалась до ста кілометрів на годину. До Черкас ще залишалося сорок.

Бабуся тихо молилася.

В той раз до Черкас вони доїхали нормально. Але дівчина що сиділа спереду, коли виходила, другою рукою ледь ростисла пальці якими вона весь час трималася, щоб хоч якось відчувати безпеку. Дідусь, якось підозріло вискочив з машини задки і як спринтер на короткі відстані стрімко побіг до туалету. Одна бабця вийшла спокійно і прощаючись сказала – Сильний в тебе ангел-охоронець, синку.