Частина перша. Білий шум.

Кінець дев’яностих мав дивну властивість здаватися водночас останнім часом старого світу й першим часом нового, хоча ніхто до ладу не розумів, де саме проходить межа між ними, адже минуле й досі доношувало потерті шкіряні куртки й спортивні костюми з трьома смужками, продавало сигарети поштучно на зупинках і слухало шансон із захриплих магнітол, тоді як майбутнє вже обіцяло цифрове телебачення, інтернет, мобільні телефони та загадкову проблему двохтисячного року, про яку говорили з тією самою серйозністю, з якою раніше обговорювали кінець світу, не маючи жодного уявлення про його природу, але відчуваючи невиразну впевненість, що подібні події неодмінно починаються десь далеко, а закінчуються завжди у твоєму домі.

Телевізор у ті часи залишався останнім предметом, якому довіряли беззастережно, адже він говорив упевненим голосом, ніколи не сумнівався у власній правоті й щодня підтверджував просту думку про те, що реальність існує незалежно від людини, а тому достатньо лише вчасно ввімкнути потрібний канал, щоб дізнатися, що відбувається у світі, хоча світ, якщо замислитися, рідко відбувався десь іще, окрім тісних кухонь із пожовклими шпалерами, маленьких балконів, заставлених трилітровими банками, та сходових майданчиків, де запах смаженої цибулі незмінно змішувався з вогкістю бетону й тютюновим димом.

Сергій заробляв на життя тим, що робив цей світ трохи чіткішим, переходячи з одного під’їзду до іншого з потертою валізкою, усередині якої лежали викрутки, плоскогубці, кілька перехідників, котушка телевізійного кабелю, дешевий тестер і маленький стрілочний прилад, що дістався йому від батька разом зі звичкою ніколи не викидати річ лише тому, що хтось вигадав їй сучасну заміну, адже старі інструменти, на його переконання, ламалися значно рідше за нові й завжди залишали людині можливість зрозуміти, чому саме вони перестали працювати.

Його робота виглядала настільки непомітною, що вже за кілька хвилин після відходу майстра більшість клієнтів забували обличчя людини, яка щойно повзала їхнім балконом, лаялася на заіржавілі кріплення антени й терпляче пояснювала, що причина поганого зображення полягає зовсім не в телевізорі, а в тому, що сигнал ніколи не приходить сам собою, віддаючи перевагу довгому шляху через дахи, дроти, підсилювачі, вітер, дощ і людську недбалість, через що будь-яка картинка виявляється результатом незліченної кількості випадковостей, яким удалося ненадовго домовитися між собою.

Сам Сергій рідко замислювався над подібними речами, бо сприймав їх як ремесло, а не як привід для роздумів, хоча інколи, стоячи на даху чергової п’ятиповерхівки й повільно повертаючи антену, він помічав, що зображення виникає не відразу, а ніби виринає з білої ряботи, наче до появи знайомих облич дикторів існував якийсь інший світ, що терпляче чекав за тонкою завісою шиплячого шуму, однак такі думки зникали так само швидко, як зникає сон після першого ковтка міцного ранкового чаю, поступаючись місцем звичній послідовності дій, перевіреній десятками однакових днів, які відрізнялися один від одного хіба що номерами будинків, обличчями мешканців і каналами, на яких незмінно показували ті самі фільми, ті самі новини й ту саму рекламу, що запевняла: щастя неодмінно починається з купівлі чергової речі.

Того листопадового дня небо нависло над містом низько й нерухомо, наче хтось забув вимкнути сіре тло, на якому вже давно перестали відбуватися будь-які зміни, вітер ліниво перебирав телевізійні антени, змушуючи їх тихо подзенькувати, ніби між дахами перемовлялися металеві комахи, а Сергій, закінчивши роботу в старій дев’ятиповерхівці, звірився з пошарпаним блокнотом, у якому залишалося ще три адреси, важко зітхнув і попрямував до зупинки, не підозрюючи, що останній виклик цього дня стане першою подією, яку вже неможливо буде пояснити ні несправним кабелем, ні погодою, ні людською помилкою, адже деякі сигнали з’являються лише тоді, коли людина перестає шукати саме їх.

Остання адреса привела Сергія до одного з тих будинків, які, здавалося, були зведені не архітекторами, а самою звичкою, адже все в них, починаючи з облупленої синьої фарби на стінах під’їзду й закінчуючи важкими дерев’яними дверима квартир, виглядало настільки знайомим, що людина переставала помічати окремі деталі й сприймала весь будинок як одну велику декорацію до власного життя, де щоранку хтось грюкав вхідними дверима, після обіду сходами тягнувся запах супу, а ближче до вечора телевізори починали говорити голосніше за людей, ніби поступово відбирали в них право на останній голос.

Двері йому відчинив невисокий сухорлявий дідусь у вовняній жилетці, вдягненій поверх ретельно випрасуваної сорочки, і, ледь привітавшись, одразу відійшов убік, не ставлячи звичних запитань про вартість роботи й терміни ремонту, ніби давно очікував саме цього візиту, хоча його квартира нічим особливим не відрізнялася від десятків інших, у яких Сергієві доводилося бувати за останні роки: ті самі книжки в полірованих шафах, той самий килим на стіні, той самий круглий стіл під мереживною скатертиною, той самий телевізор «Рубін», що займав у кімнаті місце, яке водночас нагадувало домашній вівтар і родинне вогнище, довкола якого вечорами збиралися не заради тепла, а заради чужих голосів.

— Зображення зовсім зникає? — запитав Сергій, опускаючи валізку на підлогу й звичним рухом знімаючи задню кришку телевізора.

— Воно нікуди не зникає, — спокійно відповів дідусь, спостерігаючи за ним із ледь помітною усмішкою, у якій не було ані бажання пожартувати, ані прагнення справити враження. — Воно просто інколи втомлюється бути зображенням.

Сергій машинально кивнув, вирішивши, що перед ним черговий любитель дивних висловів, яких серед літніх людей траплялося анітрохи не менше, ніж серед університетських викладачів, і взявся перевіряти контакти, поступово переконуючись, що всередині телевізора все перебуває в напрочуд доброму стані, ніби господар регулярно дбав про нього значно уважніше, ніж про власне здоров’я, після чого вийшов на балкон, виявив заіржавіле кріплення антени й зрозумів, що причина, як це траплялося майже завжди, ховається не в складних таємницях техніки, а в кількох міліметрах зміщеного металу.