Розділ 16.2.

 Після обіду, який нагадував мені змагання зі швидкості, бо шлунок вимагав добавки, а часу було обмаль, Гліб, наче допитливий дослідник, попросив показати йому те місце, де мешкали мої однокласниці. Дорогу я пам’ятала, наче свої п’ять пальців, а от про те, як увійти туди крізь кодові замки, не подумала заздалегідь. Ну, що ж, хто не ризикує, той не п’є шампанське!

 Біля бібліотеки, що виглядала, мов закинутий склад стародавніх манускриптів, ми звернули у провулок, настільки темний, що я почала сумніватися, чи не промахнулася я з поворотом. Тут, біля будівлі, яку Патрік, з його схильністю до занудства, називає "сортувальний цех", стояли два фургони.

— Звідки взагалі на Галілео такий транспорт? — здивувався Гліб, оглядаючи їх, неначе щойно виявив динозавра, що пасеться на лузі.

— Бачу, ти багато чого не знаєш про цю планету, — я не могла стримати задоволеної посмішки, адже з моїх розповідей Глібу складалося враження, що він не до кінця вірить і не усвідомлює всієї серйозності ситуації. І це була моя маленька перемога.

— Схоже на те, — погодився Гліб, але його погляд все ще випромінював скепсис. — Зараз розпитаємо.

Ми, наче герої бойовика, пришвидшили свій хід, намагаючись не видати нашого хвилювання, щоб встигнути поспілкуватися з незнайомцями і з'ясувати мотиви їхнього перебування.

— Привіт, — махнув рукою двом чоловікам, які нагадували кремезних вантажників, і, наче мурахи, вантажили у фургони якісь великі і незрозумілі багажі.

— Ви хто? Вам тут не місце. Забирайтеся! — один із них, наче злий пес, непривітно гаркнув, а інший лише скоса поглянув у наш бік, немов оцінюючи, чи не представляємо ми для них небезпеку.

— Я друг і партнер Лео, — впевнено сказав Гліб, намагаючись взяти ситуацію під свій контроль, але це виглядало, наче кіт намагається гарчати на лева.

— Тут закрита зона. Іди краще Лео спитай, чи кого там іще, — з неприхованою агресією відповів чоловік, який і далі продовжував свою роботу, наче нас тут і не було.

— Хто там, Дем’яне? — вийшов з будівлі кремезний тип, що нагадував велетня, і прямував до нас, немов незворушна гора, що сходить з місця.

Тепер Гліб уже не виглядав таким бадьорим, його ентузіазм згасав, як полум'я на вітрі.

— Хлопці, ми всього лише хотіли дізнатися, чи не потрібна вам допомога? — не так впевнено сказав Гліб, а його голос звучав, неначе тремтливий шепіт.

— Відвалюй, а дівку можеш залишити, — кремезний тип переключив свою увагу на мене, дивлячись з таким неприхованим наміром, що аж усередині похололо.

Я різко відсахнула Гліба за руку і, наче блискавка, помчала до офісу, залишивши його позаду.

— Тікаємо! Наздоганяй! — крикнула я, і адреналін почав кипіти в моїй крові.

Ситуація була вкрай загрозливою. Два фургони, три типи, невідомо скільки їх всередині, і взагалі, що тут коїться. Нехай Гліб з’ясовує з Лео, якщо в нього вистачить духу, а мені все менше хотілося таких небезпечних пригод, які могли б закінчитися викраденням, фізичною розправою, або, що ще гірше — невідомістю. Озирнулася лише для того, щоб переконатися, що Гліб мене не покинув і дійсно наздоганяє. Але, судячи з його виразу обличчя, він не до кінця усвідомлював хиткість нашого становища, наче він дивиться комедію, а не бере участь у гостросюжетному трилері.

— Що з тобою, Патя? Чому ти втекла? — не розуміючи, спитав мене Гліб, коли ми зупинилися, щоб перевести дух.

— Ти й справді телепень? — не втрималася я, випаливши. — Тебе не бентежить, що ми з тобою нічого не знаємо ні про що? Ну, я, нехай, не місцева. Але ж ти! Як може найближчий друг Лео та рідний брат Галі не бути посвячений у всі їхні темні справи? — спитала хлопця, намагаючись стримати свій гнів.

— Що ти маєш на увазі, Патя, поясни, — розгублено промовив Гліб, а його очі дивилися на мене, ніби на загадкове створіння.

Ми зупинилися на безпечній відстані від "сортувального цеху", біля дверей нашого офісу, і я тихо, щоб не спровокувати зайвого галасу, почала свою розповідь.

— Глібе, на мій погляд, Лео і Галя не мають реальної влади на Галілео. Вони є просто заручниками егрегора і спонсорів, які насправді розпоряджаються усіма ресурсами, але на свій розсуд. Я казала про це Лео, і, відверто зізнаюся, у нас вийшла доволі дивна розмова, у якій він не міг ні спростувати, ні підтвердити мої аргументи. Якби не дівчата, я б і секунди більше не залишалася тут. Аж надто багато брудних справ тут коїться, і це мене лякає.

— Патя, ми обов’язково все з’ясуємо, — пообіцяв Гліб, намагаючись надати мені впевненості, хоча сам виглядав трохи розгубленим.

— І ще одне, Глібе, — я говорила вже не так впевнено, як раніше, відчуваючи, як тривога сковує мій голос, — це, звісно, лише мої припущення, але мені здається, справжній мотив Лео зовсім інший, ніж той, що він нам показує. Наша задача, яка полягає в тому, щоб зменшити енергоспоживання і перевести планету на автономне самозабезпечення, — це не його щире прагнення.

— Як це, Патя? — Гліб нахмурив брови, і в його погляді з'явилося стільки запитань, що здавалося, я бачу цілі галактики невизначеності. — Що саме ти маєш на увазі?

— Глібе, нас хочуть просто використати, як пішаків у великій грі, а потім, коли ми виконаємо свою роль, просто позбудуться нас, наче непотрібний мотлох. І, що найгірше, — Лео це також стосується, — моя впевненість зростала з кожним словом. — Склади докупи всі наявні факти, навіть ті, що ми щойно бачили. Ти нічого не знаєш про реальний стан справ, Лео нічого не контролює, і його вигляд лише маска, щоб приховати свій страх. Єдиною, хто могла б пролити світло на цю темряву, є Галя. Проте вона зараз не зовсім у "робочому стані", так би мовити, — в моєму голосі прозвучала гірка іронія. — Ти не розповідаєш мені всього, але не потрібно бути ясновидцем, щоб здогадатися, що на її стан вплинула порція не зовсім позитивних новин, або, що ще гірше, настільки жахлива інформація, що навіть вона не в змозі її перетравити. Вибач, що зняла з тебе рожеві окуляри, — я подивилася на Гліба прямо, — але не можна жити, наче єдиноріг на веселці, вірячи у казки. Глібе, це все справді дуже серйозно, і я боюся уявити, що буде далі. А якщо підтвердиться правда з Іриною, що тоді? — я не стримала тремтіння у голосі, випускаючи назовні всі свої страхи.