Розділ 16.1.

Після маминих смаколиків, від яких у мене ще досі мурчало в животі, ми записали коротеньке відео для неї. Там я, як справжня бізнес-леді, розповідала про успіхи в проєкті та нашу подальшу співпрацю, і, щоб нагадати матусі про себе, наостанок смачно відкусила шматок її рум'яного рогалика. Це відео Гліб завтра відправить їй, а я сподіваюся, що вона не почне заздрити моїм апетитам.

Як би не кортіло ще потеревенити з Глібом, але втома брала своє. Моє тіло кричало "SOS", а мозок погрожував відключитися без попередження.

— Глібе, скажи, що ти зранку до мене заглянеш? — муркотіла я, наче кішечка, що проситься на ручки до свого пухнастого друга.

— Я буду два дні, а потім ненадовго відлучуся, адже я мушу бути біля Галі, — він знову прийняв серйозний вигляд, і я побачила, як ця тема досі ранить його серце. Я не стала тривожити його зайвими питаннями, хоча мене й розпирало від цікавості.

— Як надумаєш поділитися зі мною, просто кажи, я не стану сама розпитувати і лізти тобі в душу, — чесно сказала я, намагаючись надати розмові трохи легкості.

— І я вдячний тобі, моя розумнице, — усміхнувся Гліб, і його очі на мить потеплішали. — Пробач, але трохи згодом ми про неї поговоримо, а зараз я піду по твого робота. Як ти там його назвала, здається?

— Патрік, він мій друг, — гордо промовила я, випинаючи груди, немов павич, що демонструє своє пір'я.

— Ну ось, мене кілька днів не було, а ти вже проміняла мене на бездушну гору з мікросхемами, — вдав, що ображений, і надув губи, як маленький хлопчик, що залишився без цукерки.

— У гарної дівчини має бути багато шанувальників, — відповіла я, театрально закотивши очі. — Що поробиш, якщо навіть бездушні роботи жадають моєї уваги, — додала, вдаючи, що поправляю невидиму корону на голові, і попрямувала до дверей, щоб попрощатися зі своїм другом.

— До завтра, кохана. Зранку ми з Патріком прийдемо, — багатообіцяюче підморгнув Гліб і подарував мені прощальний поцілунок, від якого у животі ніби метелики почали влаштовувати танці.

Ледве дійшла до душу, боячись, що впаду з ніг від втоми, але іонний душ, ніби магічний еліксир, зняв з мене весь тягар денних турбот і оновив моє тіло, наповнивши його бадьорістю. Засинала в спокої, відчуваючи, що все ж таки Гліб зумів передати мені вісточку від мами, наповнивши мій день теплом, а його присутність заспокоїла мою душу, як тепле молоко перед сном.

Але, попри все, в голові знову почали виникати думки. Настільки я зможу допомогти цьому світу у його подальшому існуванні? Сподіваюся з Глібом вдасться відгадати загадку цього непередбачуваного світу?

***

 Ранок розпочався з кави!

Ранок вибухнув, як феєрверк, почавшись із кави, міцної, як обійми ведмедя, Глібового поцілунку, від якого мурашки бігали по шкірі, і Патрікових повчань, які нагадували лекцію професора з робототехніки. Але це був один із тих ранків, що змушував серце співати, навіть на Галілео. Здавалося, я б змогла закохатися в цю дивну планету, якщо б тут поєднувалися речі, що так дорогі моєму серцю — кава, Гліб і трохи наукової магії.

Ми, наче космічні дослідники, піднялися до мого оновленого кабінету, про який Гліб досі нічого не знав. У ньому все сяяло, мов у лабораторії з науково-фантастичного фільму, і кожен елемент був продуманий до дрібниць, тому ми швидко поринули в атмосферу роботи, наче в захопливу гру. Патрік, мов віртуозний диригент, виводив голограми на центральну скляну 3D колону, створюючи об’ємні візуалізації, щоб якомога чіткіше показати наші ідеї, немов їх можна було помацати руками.

За допомогою всюдисущого Патріка, мов умілого детектива, нам вдалося перевірити мою здогадку, яка, як виявилося, була ключем до загадки. Саме через неї різко збільшилася кількість затрат енергії. Дійсно, у двох місцях, які нагадували дивні портали у просторі-часі, було виявлено «діри» — темні вихори енергії, через які витікали ресурси планети. Вдалося чітко локалізувати територію, немов поставити хрестик на космічній карті, а це вже було більше, ніж пів справи. Але, щоб «зашити» ці діри, потрібен Лео, який, напевно, зараз десь розважається, а нам тут доводиться розгрібати космічний безлад.

І наостанок, занурившись у нетрі квантової фізики, ми перевірили теорію квантового поля. Я попросила Патріка вивести на екран алгоритми та показники Галілео, наче намагаючись зазирнути в глибини світобудови, для того, щоб детальніше розібратися в системі взаємодії елементарних частинок. Можливо, саме ці дані, ніби ключі до таємниці, допоможуть нам поступово перевести планету на автономне функціонування, а поки що нашим головним завданням є максимально знизити рівень поглинання енергії цим ненаситним егрегором, що нагадує космічного паразита.

— Роботу всю не переробиш, — промовив Гліб, плющачи втомлені від монітора очі, наче сова, що щойно прокинулася. — Ходімо на обід, а ти, Патріку, знайди Лео і передай йому наші відомості щодо дір. Нехай хоч він трохи попрацює, а не лише розважається.

Штучний інтелект стояв, наче застиг у часі, поки я, зітхнувши, не згадала і не сказала: — Виконуй, Патріку, — лише тоді робот плавно, наче космічний шаттл, пішов виконувати завдання, а ми з Глібом, не змовляючись, розреготалися з нетямущості нашого "друга", немов двоє школярів, що розіграли вчителя.

P.S.

Патя за роботою

Гліб