Розділ 14.3.

– Ти не повинен здаватися, Лео, – Патя намагалася говорити якомога впевненіше, хоча в глибині душі її сумніви зростали, як гриби після дощу. – Я впевнена, що ми знайдемо можливість подолати чи нейтралізувати цих егрегорів, або хоча б примусити їх харчуватися кашею з вівсянки замість людських емоцій.

– Дякую, ти вселяєш віру, яку я уже втратив, – Лео відповів з такою безнадією в голосі, що Паті захотілося йому пожаліти, але вона швидко відкинула цю думку, не варто давати слабину цьому циніку. Він, здавалося, вже поставив на собі хрест, не вірячи у власні сили.

– Мені потрібно переварити усю цю інформацію, вимкнути мозок, щоб він не закипів, і добре відпочити, щоб завтра він знову запрацював на повну потужність, – сказала Патя, намагаючись вийти із цієї напруженої атмосфери. – Завтра, я впевнена, ми зможемо щось вигадати. Може, влаштуємо мозковий штурм з піцою та кавою.

Уже наостанок, переборовши себе, таки вирішила спитати, бо це питання не давало їй спокою: – Ти не знаєш, що там із Глібом? Коли він буде? Чи, може, він зараз там у Галі за няньку, і його визволити нікому?

– Це буде залежати від стану здоров’я… – Лео замовк, немов шукаючи правильні слова.

– Їх з Галею батька? Ти розповідав, що батько Галі та Гліба отримав інсульт, – Патя, нахмуривши брови, намагалася згадати усі подробиці.

– Ні. Здоров’я Галі, – він нарешті вимовив, і в його голосі почулася якась тривога.

Деякий час він обдумував, чи варто озвучувати цю інформацію, немов зважуючи всі "за" і "проти". Проте, повернувшись до Паті, він сказав: – Одержимість Галі ми помічали давно, настільки давно, що почали до цього звикати. Проте, ми не були впевнені в тому, що це всього лише негативні риси її характеру чи її слабкості, з якими вона не може впоратися. Так-от, після того, коли вона створила ту гру-квест, завдяки якій на нашу планету ринув потік дівчат, наче повінь після дощу, ми почали отримувати певні дивні сигнали. Її поведінка ставала дедалі дивнішою, а очі - все більш випаленими.

– Вона божевільна? – підсумувала Патя, намагаючись приховати подив від почутого. Вона розуміла, що Лео намагався делікатно натякнути на психічні розлади Галі.

Можливо, її слова виявилися занадто різкими навіть для самого Лео. Усе ж, він, мабуть, любив та й досі любить Галю, раз знаходить пояснення та виправдання її дій. Слова Паті його не просто зачепили, а здавалося, боляче поранили. Здавалося, що вона перейшла якусь невидиму межу і зараз він вибухне, як вулкан, який мовчав занадто довго.

– Патя, я просив би з більшою повагою ставитися до Галі, – голос Лео прозвучав холодно, наче крига. "Ну ось, почалося..." - подумала Патя.

– Вибач, вирвалося, – Патя підняла руки вгору, показуючи, що здається. – То що там із її психікою? Її відвезли до психлікарні чи вона сама себе туди відправила?

– Вона нездужує. І поки Глібу вдалося її вивезти до приватної клініки і занятися її лікуванням, ми маємо трохи часу на залагодження проблем, – Лео знову став серйозним, наче професор на лекції.

– Потрібно заблокувати гру-квест, щоб більше ніхто не міг потрапити сюди! – вигукнула Патя, наче щойно відкрила Америку.

– Браво, Патя, – Лео хмикнув, виглядаючи при цьому, як задоволений кіт. – Я чекав два дні, поки ти мені це підкажеш. Звісно, я це вже зробив. Навіщо, як ти думаєш, я вніс у твій контракт цей пункт, що ти повинна мені давати креативні рішення?

– Тепер, я так розумію, потрібно якомога швидше запустити проект добровільних туристичних подорожей, щоб хоч якось утримувати потік людей? Щоб егрегор не переключився на наших дівчат? – промовила Патя, відчуваючи легке вдоволення у своїх словах.

– І це наші асистенти і службовці зробили, – Лео не втримався від посмішки. – Поки ти тут накручуєш себе, вони працюють як бджілки у вулику.

Їй стало трохи легше, але вона розуміла, що егрегор – це ненажерлива потвора, яка потребує постійного підживлення новою енергією та емоціями. Лео, відчуваючи її думки, продовжив: – Навіть сьогодні з’явилися перші дві пари. Вони настільки захоплені нашими пейзажами, що ефект виявився навіть кращим, ніж ми могли сподіватися. Настільки, що, можливо, нам вистачить енергії на найближчий тиждень.

– А що з дівчатами? Хто їх кришує? – наважилася спитати Патя, розуміючи, що це питання може відкрити ящик Пандори.

– О, ти здогадалася, – Лео закотив очі. – Ну що ж, Патя, світом правлять гроші, в тому числі і нашим. Як ти могла вже здогадатися, нам потрібні ще й гроші, щоб закуповувати обладнання, матеріали для будівництва нашої планети, яка поки готова на відсотків п’ять. У нас лише один острів, а перспективи та об’єму планети вистачає як мінімум на п’ять повноцінних материків або до двохсот островів на кшталт нашого. У нас ще багато справ, Патя, – він усміхнувся, та від його посмішки чомусь стало моторошно.

– Ти хочеш сказати, що ті бариги просто купують, продають, торгують дівчатами, як товаром, чи вимінюють їх на більший викуп? – Патя не вірила своїм вухам.

– Щось таке, – Лео не приховав сумного виразу обличчя, його іронія вмить розвіялася. – Це мої інвестори. А вони мільярдери. І, окрім того, така діяльність приносить одночасно великі прибутки та акумулює великий сплеск енергій різного спектру, якими, як ненажерливий звір, живиться егрегор.

– То нашим ворогом є не тільки егрегор, а ще й розбещені покидьки-мільярдери, які тут господарюють? – її голос затремтів від гніву.

Він мовчки кивнув, а Патю це вибісило так, як ніколи раніше. На його обличчі з'явилося щось схоже на сором, але вона не збиралася його жаліти.

– Лео, ти знаєш, хто ти є? Ви покидьки! Сволочі! Це ви придумали цю планету і нею правите? Ні, ви боягузи, придурки, яких обвели навколо пальця кілька людей! – вигукнула Патя, не стримуючи себе.

– Патя, замовкни. Що ти таке кажеш? – Лео нахмурився, і в його голосі знову прозвучала загроза.

– Кажу, що ви, а я маю на увазі тебе, Галю і Гліба, – повна наволоч, яку виплюнула земля! Галя домовилася з якимись магами, ви з якимись мажорами, і в результаті створили безодню зла, а самі в ній є не що інше, як маріонетками! – слова сипалися з неї, як град.