Розділ 12.1.

Прокинулася від легкого дзвінка браслета, якого майже не відчувала на своїй руці. Спершу дезорієнтувалася, побачивши незвичну обстановку, потім згадала, що не вдома, а далеко на іншій планеті. До речі, потрібно буде розспитати Лео, де саме розташована Галілео.

Вчора ввечері спілкувалася з Глібом, тож настрій був піднесений. Гліб написав кілька повідомлень, які прийшли на окуляри. Добре, що я не спала, а окуляри були на мені. Довелося згадати як активувати повідомлення і натиснути за вухом дужку-перемикач. Як турботливий друг, нагадував за мої гаджети, щоб я не забувала їх носити: зокрема перстень, яким можна розраховуватися повноцінно, як у нас кредиткою. І про брелок-підвіску у вигляді кулі пістолета. Я окрім голосових, так і не зорієнтувалася, як йому відписувати, мені хотілося, щоб він якомога швидше приїхав, проте Гліб повідомив, що батько без змін, тож він ще на деякий час змушений залишитися. На прощання надіслав мені смайлик, що було так нетипово та водночас мило.

Вставши, я відчинила жалюзі: все ті ж гігантські супутники, що нависали над планетою, безліч яскравих зірок, жодної хмаринки. Проте не помітила жодної різниці між днем та ніччю. Тут завжди однаковий світловий день, відчувається трохи темніше ніж на землі, щось середнє між світанком та заходом.

Моя квартира-студія виявилася дуже зручною. Тут був іонний душ, про який лише читала у фантастичних книгах. Проте і уявити не могла наскільки він зручний і дієвий: волосся та тіло після нього ледь вологі, зате бадьоре відчуття чистоти і свіжості.

Першим дивним фактором, який я помітила була відсутність розеток у квартирі. Усі прилади були портативними, проте працювали без будь-якої зарядки та без електрики. Я вирішила перевірити свої припущення і виглянула у вікно – не помітила жодного електричного стовпа. От і перша відмінність.

Привівши себе до ладу, вирішила піти в офіс.

Там звично кипіла робота. Троє хлопців-асистентів привітно кивнули, проте одразу втупилися в свої монітори, ледь помітно поглядаючи на Лео. Мабуть, нові вказівки щодо мене.

–Привіт красуне, - вийшов до мене з широко розпростертими для обіймів руками.

–Привіт усім, - змусила себе усміхнутися якомога привітніше, ніби не помічаючи нічого незвичного.

Лео все ж обійняв, проте помітив мою награну люб’язність.

–Я приготував для нас окремий кабінет, ходімо за мною.

–А що не так з цим офісом?

–Він надто гамірний. Та й керівництво повинно мати свій кабінет, щоб бути максимально зосередженим на основній задачі.

Ми перейшли в сусіднє приміщення, доволі просторе, яке відкривало перед нами дивовижні краєвиди та панораму міста.

Кабінет був очікувано оснащений усіма видами техніки. Але були і новинки. Відтепер у моєму розпорядженні був персоніфікований гуманоїдоподібний робот-асистент, а не пилососи, які всюди тинялися. Робот був трохи меншим за мене зростом з приємними 

Мені усе подобалося, проте на душі було дивне відчуття, наче Лео до мене підкатує і ситуація з відсутністю Гліба і Галі лише йому на користь. Ох, не хотілося б, щоб це підтвердилося, бо я не мала уявлення як маю поводитися. Потрібно було діяти обережно, натомість хотілося зарядити копняка по причинному місці і повторювати процедуру до повного видужання пацієнта. Ну, це я так, образно.

–Подобається? – з легкою хижою усмішкою глянув Лео.

–Так, звісно.

–Не будемо тягнути, давай приступимо.

Він зайняв місце поруч зі мною і почав вводити в курс справи, злегка наближаючись і ніби ненароком торкаючись то мого плеча, то руки. Моє терпіння наближалося до критичної точки, але вона настала раніше, ніж очікувала.

Несподівано, він взяв мене за підборіддя і вп’явся в мене своїми вустами. Поцілунок був схожим на двобій, його язик так і проривався крізь мої зуби, а його губи боляче всмоктували мої. На моє бажання відсторонитися, він ще сильніше мене затиснув у своїх обіймах і продовжував цей всмоктувально-блукаючий процес. Відчуття огиди заполонило мене і я все ж таки змогла його відштовхнути.

–Що ти робиш, Лео? Хто добі давав дозвіл?

–А хіба він мені потрібен? Я думав, ти про це мрієш, крихітко.

Я була геть спантеличена. Гнів змінив на шок. Він що, серйозно так вважає, чи мене перевіряє? Що він замислив? В останню мить, зціпивши зуби, все ж тримала себе в руках.

–Лео, я не давала тобі жодного приводу. Надіюся, це була випадковість з твоєї сторони, і надалі більше такого не повториться.

–А як же контракт? - вигнув брову і скорчив дурну гримасу.

–Там не було такого пункту, я усе добре перечитала перед тим, як підписувати, - про всяк випадок поправила окуляри, щоб здаватися більш серйозною та впевненішою.

–Ти впевнена, Патя? Зараз принесу і ми ще раз звіримо.

І він кудись пішов. Я в ступорі дивилася на зачинені двері, не розуміючи абсурдності ситуації.