Розділ 11.3.

Мої роздуми про Гліба та його рідних перервав Лео. Він знову звернув на себе увагу, беручи зі столу закуски. На невеличкому столі на колесах були шашлик курячий на шпашках, брускети з лососем,  салат з куркою в тарталетках, мафіни з чорницями, фрукти та чайник-заварник з чашками. Загалом, це був повноцінний шведський стіл на кількох осіб. Якби не обставини, в яких я опинилася, а поруч замість Лео був би Гліб, то такий вечір міг би бути незабутнім. Тим паче, що панорама міста з його дивовижними різнобарвними супутниками була вкрай мальовничою. 

Лео знову потягнувся до м'яса. Мабуть зголоднів за весь день. Я й собі взяла сир з шинкою «задля годиться», налила теплого запашного чаю і стала очікувати продовження розмови. Напруження між нами потрохи спадало.

–Гаразд, Патя. Тепер до справи, - Лео відпив гарячого чаю, потягнувся за тарталеткою, проте продовжив бесідуу. -  Ми з Глібом мали розмову щодо тебе. Він мені натякнув, що ти йому не байдужа, тож можеш не хвилюватися з приводу моїх залицянь до тебе – їх не буде.

–Теж мені дивина. Що ще ? - мені сподобалася його відвертість, він знову нагадав мені Гліба, не дивно, що й манери у них схожі.

–Сказав, що ти надійна і дуже розумна дівчина і зможеш нам допомогти з нашою планетою.

–Овва! Аж так? А що з Галілео? Яка саме потрібна допомога?

–Насправді, я навіть радий, що ми зараз розмовляємо удвох, без Галі. Адже вона не бачить жодних проблем, проте їх чимало...

Я пригадала розповідь Гліба. Він також звернув увагу, що з них обох Лео є адекватнішим, а Галя женеться за примарною одержимістю заповнити планету людьми.

–Наша планета потребує постійного живлення, яке забезпечується через мешканців. Тобто, чим більше людей та живих істот її населяє, тим більше енергії вона має. Тільки так ми можемо впроваджувати нові зміни. Проте, у цьому і проблема. До нас потрапляють зазвичай не зі своєї волі, а через квест, який вигадала Галя.

Я підвела погляд на нього, адже знала, що і до появи квесту, на Галілео були мешканці, і вони теж потрапляли сюди не зі своєї волі. Очевидно Лео зрозумів мене і продовжив.

– Опустимо деталі, знаю, що їх багато і не зовсім коректних, та все ж ми намагаємося роз’яснювати куди, для чого потрапила людина і які вона має можливості реалізації у нашому світі. А їх, повір, також достатньо.

–Вам потрібно змінити алгоритм потрапляння мешканців сюди. Це ж усе так просто!

–Невже? Що ти пропонуєш?

–Є кілька варіантів, але спершу я б хотіла дізнатися, чому саме планета живиться енергією людей. Чи можливо перейти на автономне чи природнє живлення?

Лео замислився, але скоріше не через те, щό мав сказати, а кόму. Він повагався, прокручуючи в голові можливі варіації та подальший хід, проте все ж продовжив, тим самим виявляючи мені повну довіру.

–Галя зуміла дістати на землі якісь артефакти у магів. Вони, маги, натомість створили егрегор, який живить планету, забираючи при цьому до двадцяти відсотків енергії. Егрегор - це наче штучна душа планети. Тим, хто створив планету, тобто нам з Галею, нічого не загрожує.

–Тобто, магія існує? Як? – мабуть сьогодні це було найбільш шокуюча новина для мене. Повірити в магічні артефакти, егрегори, а до речі, що це таке, і інші моменти, виявилося для мене приголомшливою новиною. В голові думки розбрелися хаотично, немов мурахи.

–Так, як бачиш, усе тримається на ній, - сумно підтвердив Лео.

 – Зачекай, Лео. Ти сказав, що вам нічого не загрожує. А як бути усім іншим?р

 – Решта гостей мають перебувати тут не більше року, інакше можуть розпочатися проблеми з психікою та здоров’ям… І ми, на жаль, уже маємо кілька таких випадків.

–Мені б справді хотілося вам допомогти, проте я й гадки не маю як саме. Щодо мотивів приїзду і перебування сюди деякі ідеї намітилися, проте, якщо довготривале перебування таїть небезпеку, то складно розвивати будь-яку з них.  Мабуть слід почати переговори з магами і більше приділити увагу самому  алгоритму роботи егрегора. Думаю, у нього закладено певні програми чи налаштування. Це можливо?

–Ймовірність є. Ми про це не думали,  - він торкнувся підборіддя і замислився, – а ти й справді розумниця.

–Лео, а які умови перебування тут для мене? Я ж іще досі не підписала контракт.

–Пробач, вилетіло з голови. – Він миттю активував на своєму браслеті голосовий режим і через кілька хвилин йому робот привіз контракт. – Ознайомся, якщо бажаєш, можемо зробити корективи в будь-який момент, навіть після підписання. Я б сказав, що це усе формальності, проте необхідні.

Я мовчки взяла і пройшлася по пунктах, вони були очікуваними і стандартними:

• Місяць перебування, потім за бажанням…
• Обов’язкове носіння браслета «з метою безпеки»…
• шість годин «роботи в офісі» щодня, один день - вихідний…
• Кімната-номер з усіма необхідними зручностями…
• Щотижневий звіт роботи…

І ще купа різних нюансів, загалом різноманітних уточнень щодо харчування, контактів з іншими мешканцями і інше. На перший погляд, зовсім безневинний контракт, проте на третій сторінці йшли пункти про відповідальність сторін. Ось там крилися усі підводні камені: штрафи, стягнення, купа правил та умов і перекладання відповідальності на сторону клієнта. Детально перечитала, не забувши при цьому скористатися камерою в окулярах. А щоб не виникати зайвих підозр з боку Лео, я трохи опустила голову. В такому положенні окуляри природньо сковзали на кінчик носа.  Далі  прийняла зосереджений вигляд і пальцем наче поправляла спадаючі окуляри, при цьому фіксувавши кожну сторінку контракту. 

–Чи можна ручку, щоб підписати?  Всі умови, в принципі є прийнятними і очікуваними.

Лео уважно простежив за моїм підписом та взяв контракт.

–Вітаю на Галілео. Сподіваюся, ми зможемо зробити наш дім більш привітним.

Від останніх слів мені стало моторошно, проте я сприйняла їх як стандартну фразу від «господаря».