Розділ 11.2.

Пилосос, тобто робот-асистент, ніяк не можу звикнути, провів мене на поверх вище, ніж минулого разу.

 Приміщення було порожнім, без меблів чи техніки, з повним панорамним видом на місто. Там, на мене очікував Лео.

–Патя, проходь, -  явно згораючи від нетерпіння. Краєм ока відмітила, що Лео був напруженим, проте йому все ж, вдавалося володіти собою.

–Як обід у нашому ресторані? Тобі сподобалося? – Лео усміхався краєм рота, при цьому очі не випромінювали жодних емоцій.

Ага, значить заходить здалеку. Хоче потягнути інтригу, насолодитися своїм становищем. Ну гаразд, будуть тобі «веселі каруселі».

–А де Галя? – не змогла приховати несподіванки.

Якщо немає Галі, то мабуть вони з братом удвох. Ось тільки куди і для чого вони вирушили?

–А хіба Гліб не сказав тобі? Ви ж були удвох? – явно дивуючись і скануючи мене при цьому.

–А хіба повинен був? Він після дзвінка кудись поспішив.

Лео продовжував пильно вдивлятися мені у вічі, при чому на його обличчі майже не помітно було жодних емоцій. Мабуть за цей час він навчився досконало їх приховувати.

Ось тільки для чого він покликав мене сюди, а не в свій офісний кабінет з помічниками і терабайтами інформації. Було відчуття, що йому щось від мене потрібно, явно не контракт, який я і так збиралася його підписати, ще до свого прибуття сюди.

–Патя, чи можу я бути з тобою відвертим? – його погляд вмить змінився на звичайний, людський. На кілька секунд мені вдалося побачити молодого чоловіка справжнім, без зайвих масок і прикрас. Це був темноокий високий брюнет, з досить привабливими рисами і спортивною статурою. За інших обставин в такого хлопця можна було б закохатися, проте час, місце і обставини були геть іншими.

–Так, звісно, - я підійшла ближче, тим самим демонструючи щирість своїх намірів.

Проте, мабуть, Лео це розцінив по-своєму, на його обличчі промелькнула хитра усмішка. О ні, потрібно бути обережною, адже Лео ще той ловелас, от хоча б згадати ту історію з їхньою подругою Дариною. Я мимоволі зробила крок назад  і подумки уже себе лаяла.

–Та ти не панікуй, я нічого тобі не зроблю. Я знаю про Вас з Глібом, тому розслабся.

Моє здивування і переляк росли як гриби після дощу.

–А що ми … з Глібом?

Моє хвилювання видало мене з потрохами. Тут мені не вдалося приховати свої емоції, я не на жарт занервувала, адже це могло коштувати нам дуже дорого?

–То де Гліб та Галя? – от чому я стою тут під прицільними поглядами Лео, хвилююся, зовсім розгублена… Моя нервова система не витримувала, я готова була до істерики.

–Та не хвилюйся ти, все зараз розповім. Не думав, що ти така полохлива, як зайчик.

Якщо він думав, що це мене заспокоїть, то аж ніяк. Всі ці події вивели мене з себе. Я лише починала сердитися, а в такі моменти я ставала борзою, самовпевненою і навіть нахабною.

–Лео, будь добрий, скажи усе як є. Давай підпишемо договір, обговоримо деталі і приступимо до вирішення питань, які потребують моєї участі,  – я дійсно осміліла і навіть підійшла до Лео з викликом. -  Я дуже втомилася, і хочу навести лад хоча б у своїй голові. Окрім того, мені хочеться бодай якоїсь конкретики. Я тут майже цілий день безцільно тиняюся, як бомж. Дозволь тобі нагадати, що я -  Патя Швець, учениця одинадцятого класу, неповнолітня, яка пропала невідомо куди. Як ти думаєш, що подумають мої рідні, коли дізнаються про моє зникнення?

–Та не гарячкуй, давай спокійно усе обговоримо, - він натиснув кнопки на вмонтованому екрані і за кілька секунд відчинилися двері і в’їхала платформа з столиком та наїдками.

 В іншому кутку лежали крісла-мішки, які я чомусь не помітила раніше. Лео розмістив крісла наволо столика і жестом запропонував вмоститися. Що ж, все одно розмови не уникнути, та й навіщо далі відтягати.

–Патя, я пропоную поговорити чесно і відверто, як-то кажуть «по душам». Щоб ми довіряли один одному. Ми з Галею та Глібом є по-суті найближчими людьми. Гліб є моїм другом з дитинства, і між нами ніколи не було жодних непорозумінь. Щодо Галі – тут не все так однозначно, але мені й самому слід в цьому розібратися. Вона є сестрою Гліба і з ранніх років була з нами усюди, тож і зараз мені є дуже близькою людиною.

–Я зрозуміла, Лео. Але ти так і не відповів на моє питання, тож задам його втретє:  де зараз знаходяться Гліб та Галя?

–Я думав, ти знаєш. Галі зателефонувала мама і повідомила дуже неприємну новину. Їх батько при смерті. Зараз він перебуває в лікарні. Він отримав інсульт, а у його випадку це рівноцінно смертному випадку.

–Чому? Зараз ці недуги добре лікуються, особливо якщо вчасно діагностувати, - промовила я очевидні речі, проте хвилювання було присутнім.

–У Генадія Івановича уже кілька років невиліковна хвороба, яка вражає внутрішні органи, рак. З цією недугою він бореться, проте будь-які супутні хвороби зумовлюють прогрес раку. Не хочу нічого прогнозувати, але стан у їхнього батька досить важкий. Скільки часу займе їх перебування на землі – невідомо. Хоча, у будь-якому випадку, вони можуть ненадовго завітати сюди.

 Так ось чому Гліб змінився в обличчі і так швидко покинув цей світ. Він дійсно переживає за батька, та й мене не хотів засмучувати. З однієї сторони я відчула полегшення, адже зникли усі безпідставні хвилювання щодо його відсутності. Проте, з іншої сторони, я хвилювалася за нбого та його батька, хоч би йому допомогли.