Розділ 8.

Зранку по мене зайшов Гліб. Наші зустрічі стали дуже звичними. Якщо чесно, то за ці буквально кілька днів уже прив’язалася до нього так, неначе ми дружили все життя. Думка про розлуку, нехай навіть ненадовго, неприємно кусьнула всередині.

–Мамо, ми поїхали, я писатиму тобі і дзвонитиму – вичавила з себе усмішку і обійняла маму.

–В добру путь, Патя. Глібе, сподіваюся, ти потурбуєшся про неї. Не переживайте за результати конкурсу, просто гарно проведіть час. Не забувайте їсти і не засиджуйтеся в телефонах , - дала останні настанови мама.

Ми сіли на маршрутку, до вокзалу було шість зупинок, тож час пролетів досить швидко.

Оскільки у мене був справжній квиток на потяг до Одеси, то потрібно ним скористатися. Нас могли просто помітити чи перехожі, чи хтось з наших знайомих. На вокзалі, як і в багатьох тосках міста велося відеоспостереження.

 Поїзд відправлявся чітко за графіком, о 9:11.

Гліб наостанок ніжно поцілував і запевнив, що ми будемо постійно на зв’язку до мого переміщення в Галілео, а там він мене відстежить.

–Ми зустрінемося швидше, ніж ти встигнеш за мною заскучити, - його очі промовляли більше, ніж слова.

–Зазвичай, я б сказала щось дотепне, та зараз дякую за підтримку. Не дочекаюся нашої зустрічі. – Гліб неохоче вийшов з купе і направився до виходу, а я вийшла в тамбур і ловила останній погляд.

Купе виявилося напівпорожнім, я розташовувалася на верхній поличці. На нижній їхала жінка середніх років, Світлана Олександрівна, в минулому вихователька в дитячому садку. Тепер вона прямувала до своєї дочки допомагати няньчити онуків. Вона була досить балакуча і встигла мені розповісти багато подробиць зі свого життя, яке виявилося насиченим трагічними переживаннями. Проте уже за пів години вона розстелила постіль і відправилася відпочивати.

Прекрасно, все складалося дуже добре. Вихователька засопіла, більше нікого в купе немає, і я можу спокійно пройти квест і непомітно для усіх відправитися в подорож. Заздалегідь перевірила усі свої аксесуари, - усе на місці.

Відкрила квест в інстаграмі і почала ознайомлюватися з правилами. Далі, після усіх погоджень, мене перекинуло на сторонні ресурси та з’явилися перші питання, яких загалом було вісімнадцять. На перший погляд вони були простими, стосувалися дизайну, вподобань, географії і інших популярних речей. З такими міг справитися будь-який підліток. Кожне питання супроводжувалося красивими світлинами, після кожної відповіді висвічувалися мотивуючі фрази, які нахвалювали здібності учасника гри і заохочували до подальшого проходження. Варто відмітити, що квест був дійсно продуманим і яскравим. Після кожного питання висвічувалася кількість учасників, які вибули та ті, хто продовжує далі свій шлях. Останні питання були досить дивними на перший погляд, проте очікуваними для мене:

–Чи хотіли б ви відвідати інші світи?

–Які ваші очікування? – висвітлилися чотири картинки, три з яких достеменно належали Галілелео. 

Відправивши Глібу повідомлення, я зробила останній клік у грі…

Моє тіло відчуло певний тиск і я готова була до усього, заздалегідь обвішавшись усіма цяцьками та  натягнувши рюкзак на плечі. У момент переміщення помітила, що сиджу на верхній поличці без взуття. Кросівки залишилися на підлозі, а я була просто в одних шкарпетках. Відчула себе повною дурепою, але найбільше переймалася тим, щоб моє взуття потім не стало речовим доказом. Ляснула себе по обличчі, проте відчула, що сиджу на м’якій штучній траві-моху у новому кольоровому техно-світі.

Приймай мене, світе Галілео, босу дівчину в білих шкарпетках!