Розділ 7.

Якщо доля існує, то вона геть втратила клепку і має вельми жартівливу вдачу. Я про час, який збігав від нас, наче крізь пальці пісок. Його виявилося дуже обмаль.

У питаннях техніки і всіляких мікросхемних заморочок Гліб виявився досить розбірливим. Він підбирав нам технічні дрібнички з такою скрупульозністю, немов ювелір, що проводить огранку найдорожчого діаманта.

З магазину-складу, який для нас спеціально відчинив його знайомий Толян, ми вийшли як з шопінгу,-  з трьома пакетами. Ми згаяли три з половиною години часу, і це я ще підганяла Гліба.

–Цікаво, як ми це запакуємо в наші рюкзаки і зовсім з непомітним багажем перенесемося в техно-світ Галілео?

–Не хвилюйся, Патя, в офісі я тобі все покажу. Ми розпакуємо і приміряємо, щоб уникнути зайвих запитань.

Його очі горіли, хода була жвава, а на обличчі грала оптимістична усмішка. Таким Гліба хотілося бачити постійно, і я замилувалася на мить. Нє, ну а шо? – молодий дев’ятнадцятирічний юнак. Розумний, стриманий, з приємними рисами. Русявий, з світло-блакитними очима, карбованими, і як виявилося, гарячими, злегка пухкими губами, широким підборіддям, за рахунок чого обличчя здавалося скоріше квадратним. Його зріст трохи вищий середнього, проте підліткова айтішна фізична форма і худа статура наче додавали зайвих сантиметрів та робили дещо молодшим.

Помітивши мою увагу, він дещо знітився, мабуть навиків спілкування з дівчатами у нього ще менше, ніж здавалося спочатку. Справжній ботан, зробила для себе перші висновки.

Ми знову повернулися до офісу, тепер він мені здавався комфортним і затишним.

–Одягни ці окуляри, у них є камери у верхній оправі, а в дужках містяться мікрофони-динаміки, носоупори служать не лише для фіксації на носі, а й своєрідними перемикачами. Коли поправляєш окуляри, активізовується запис, який зупиняється при наступному поправлянні.

–Все супер, окрім того, що мої окуляри мені справді служать для зору, тож потрібно перекласти мої корегуючі лінзи. Зможеш?

–Не питання.

Гліб прийнявся за роботу, а я розпаковувала свої подарунки. Спочатку був перстень, що мав всередині маячок для відстеження мене Глібом, та інфра-червоні промені. Надягнувши, взялася за браслет у стилі Pandora з багатофункціональними примочками. Окремі підвіски служили ключами, флешками, чіпами, міні-камерами. Один з таких елементів був у кулоні.

Це була одна із підвісок, що точно повторювала елемент браслета і виглядала як трипільський сонячний диск. Вона мала інтегрований процесор. Підвіска здатна виконувати встановлені користувачем функції. З її допомогою можна безконтактно керувати різними об'єктами, розблокувати смартфон та здійснювати віртуальні дзвінки. Власнику такої підвіски не треба більше носити із собою IC, ID та NFC карти – виробник постарався поєднати в одному гаджеті всі можливості. Також підвіску можна налаштувати на імітацію платіжної карти і за її допомогою робити оплати.

Брелок, що кріпився на джинси у вигляді стилізованої кулі від автомата з шкіряним подовжувачем. Це був концентрований перцевий балончик з нервово-паралітичною дією. Розпилювач був настільки мікроскопічним, що вмісту вистачало на сотню використань.

Далі був брелок на рюкзак-шокер та кліпса-брошка для одягу з павучком, яка також мала виконувати якісь крутелезні штуки. Загалом інформації було надто багато, тож я просто почала чіпати на себе всі ці розумні смарт цяцьки як звичайні аксесуари, якими обліплені підлітки. Потім розберуся чи Гліб підкаже.

Поки я обвішувала себе, наче вокзальна циганка, Гліб закінчив возитися з моїми окулярами. Оправа майже підходила, проте все ж довелося зробити додаткові закріпи, які він видрукував на 3Д-принтері. Вийшло прикольно.

–Ну все, - обережно віддав мені окуляри і уважно оглянув, коли я їх надягла. – Тепер я заслужив на поцілунок, - гордо всівся на крісло, але отримав від мене лише скручену фігуру з пальців.

–А дулю тобі, з маком.

Я наблизилася до хлопця і коли залишалося кілька сантиметрів, дала щигля в ніс. Проте мою руку перехопили і скрутили. Я опинилася на Глібових колінах, він лоскотав мене, а з мене виривався гучний сміх.

–Здаюся, Глібе.

–Не пущу, поки не відомщу, - продовжував бешкетувати хлопець.

Вдосхочу надурівшись, все-таки гепнувшись з крісла, ми лежали на підлозі та ледь дихали. В якийсь час наші погляди знову зустрілися, а пересохлі губи зустрілися в палкому поцілунку. Він був не схожий на перший, і перевершував у пристрасті та чуттєвості. Хотілося поставити на паузу і досхочу насолодитися неочікуваною миттю. Обійми ставали відвертіші, потрібно було брати ініціативу в свої руки.

–Ми так зібратися не встигнемо. Давай краще пригощу булочками, - ми їх так від ранку і не з’їли, а вже скоро вечір, а ти витягни решта приладів.

Гліб погодився та неохоче піднявся за мною.

Я витягла з рюкзака перекус, поки Гліб розпаковував останні гаджети – годинники, павербанки  та ліхтарики. Усе, звісно, мульти-пульти-функціональне.

–Покупками я задоволений. Мені здається, що потрібно шукати саме технічні прогалини у світі Галілео, адже Галя більше дизайнер, декоратор з розвиненим естетичним і художнім смаком. Лео вже два роки пропадає у іншому світі, тож не встигає стежити за інноваційними технічними новинками.

–Можливо… Хоча…

–У тебе є якісь припущення, Патя?

–Дещо намічається, але перевірити зможемо лише там. Є нюанс з простором, де відбувається перехід матерії. Треба буде добре такі місця-портали дослідити, а також простір поза островом. У ньому можуть бути «портальні діри».

Хлопець відкрив рота, а я додала: - Не дарма ми збираємося на конкурс астрономії. Все ж таки у фізиці я щось тямлю…

–Я в тобі жодної миті не сумнівався, ти найкраща, - якось багатозначно промовив останні слова.