Розділ 5.

Додому ми повернулися удвох.

Мамі довелося сказати, що це мій хлопець та партнер по проєкту з астрономії, який ми маємо захищати наступного тижня (ну а шо? Хоч хтось порадіє за мене). Я ж і справді їздила на олімпіаду з астрономії, тож прикриття більш-менш правдоподібне. Окрім того, минулого місяця їздила на олімпіаду з фізики. Це був останній етап, тож довелося пропустити цілий тиждень в школі і поїхати в обласний центр. Тож, наукові проєкти вписувалися в нашу з Глібом легенду.

Тим паче, що ми збиралися до світу Галілео, а тут бути в чомусь до кінця упевненою не можна.

Ми завалили в мою кімнату.

–Фух, перший етап пройдено, - полегшено видихнула. – Що нам потрібно взяти з собою?

Гліб схоже так не поспішав. Він оглянув мою берлогу та зрештою вмостився на розкладний диван.

–Патя, а ти ще маєш ті смачні рогалики? – його очі нагадували кота, якому неможливо відмовити.

–Я так і знала, що твій план включає пограбування моєї кухні, - запустила в нього подушку, чого він явно не очікував і зникла за дверима.

Мама якраз була на кухні і готувала «стратегічні запаси».

–Голодні? Може будете картопляну запіканку, ось щойно допеклася.

–Звісно, але одразу попереджаю, у Гліба апетит як у слона, він з’їв більшу половину моїх рогаликів.

Мама весело посміхнулася, сіла на кухні і замріяно підперла підборіддя. Я розуміла, про що вона думає, та поки не сміла її ні в чому розчаровувати, адже збоку мабуть так і виглядало – привела дівчина додому хлопця, а значить у них роман і вони обоє зелених закоханих підлітки, що так і не можуть націлуватися.

Ностальгійно усміхнулася своїм припущенням, адже звідки мені знати, що там понавидумувала собі  мама, і прийнялася накладати в тарілки фірмову запіканку. Вона в мене готує віртуозно.

–Та-дам, - зайшла в кімнату з тарілками, Гліб одразу кинувся до мене.

–Патя, дай допоможу.

–Допоможеш з’їсти?

–Мммм, цей божественний аромат, я ледь дочекався.

–Ще трошки зачекай, принесу виделки та хліб…

Гліб з кожним шматком розхвалював мамині таланти, а я помітила, що він мабуть давно їв, принаймні нормальну домашню їжу.

–А як харчуються в Галілео? – поцікавилася, ніби між іншим, до слова.

–Їжа знаходиться в автоматах, як у нас кавомашини самообслуговування. Якщо ти виконаєш потрібні умови, на твій смарт-годинник, що є свого роду чіпом, приходить певна кількість монет, тоді ти можеш замовити собі їжу. Вона тут же готується і видається.

–Ого, тоді зрозуміло, чому ти так накинувся на мамину домашню їжу, - з розумінням закивала, проте така перспектива все менше надихала потрапити в паралельний світ.

–Так, ти права. Проте твоя мама дійсно дуже смачно готує, я й справді нічого смачнішого останнім часом не куштував.

Від компліменту маминим шедеврам я трохи пожвавішала.

–Ти часто буваєш вдома?

–По-різному. Іноді раз на тиждень, буває, раз на місяць.

–А твої батьки? Вони взагалі в курсі про твоє місцеперебування?

Я помітила, що це його трохи засмутило.

–Мої батьки вважають, що я працюю в ІТ- фірмі, і це почасти правда. Лео, мій друг дитинства,  зареєстрував кілька років тому компанію з надання послуг у сфері ІТ. Ми були першими, хто пропонували подорожі віртуальної реальності за допомогою спецокулярів і інших гаджетів. Комп’ютерний світ затягнув нас, юних мрійників. Ми першими впроваджували штучний інтелект, робили різного роду реклами, ролики, друкували різні речі на 3Д-принтері. З ШІ все виходило набагато швидше, ніж у конкурентів, тож ми швидко вийшли на середній дохід і Лео  зміг відкрити ще кілька віртуальних філіалів, тобто сайтів з іншими назвами.

Я слухала, роззявивши рота. Кілька друзів змогли створити з нуля справжню компанію, працювали самі на себе. Що ж такого трапилося у них, що вони звернули з наміченого вектора?

–Як комп’ютерний геній, він автоматизував усю систему замовлень-видань, тож додаткові співробітники не були потрібні. Ми з сестрою Галею та її подругою Дариною встигали. Лише в основному офісі містилися три кімнати для віртуальних подорожей. Решта філій працювали як сайти. Проте в якийсь час між моєю сестрою та її подругою Дариною пробігла кішка на ім’я ревність. Галя звільнила Дарину і вдарилася в магію. Достеменно не відомо, що це за система і як саме вона працює, - відомо одне, вона затягнула Лео у свій паралельний світ, який спочатку проєктували в ШІ. Лео сильно змінився, його не цікавила моя думка з цього приводу, з кожним днем вони все більше проводили часу в ньому і віддалялися від мене.

Я закрив віртуальні кімнати, продав обладнання, щоб покрити борги, віддав у суборенду частину приміщень компанії і найняв двох спеціалістів, щоб допомагали з замовленнями. Почав тягнути все на собі та сподівався повернути їх у справжню реальність. Одного разу попросив Лео показати мені своє віртуальне дітище. На той час це був невеличкий острів та один будинок на кілька поверхів.

Сама ідея була новаторською, цікавою, проте це був не мій світ. Я почав його відвідувати, щоб допомогти друзям і спробувати переконати їх, що справжній світ кращий, за вигаданий, проте це їх лише більше дратувало і вони з маніакальним запалом його удосконалювали та розвивали.

З часом я зрозумів, що помилявся. Це було схоже на  комп’ютерну гру, що заволоділа їхнім розумом і думками. Вони по двадцять годин проектували свій світ, вишукували для нього найкращі рішення як у дизайні, так у побуті і в енергозатратах.

Іноді, мені здається, що він настільки продуманий, що незабаром невеликий острів перетвориться на величезний материк. А можливо одним материком чи одним світом не обійдеться? Такі ідеї вони також обговорювали. Їх затягнуло настільки, що й годі собі уявити…

–То як там опинилися інші люди?

–Це найхимерніша частина, - зітхнув Гліб. – Як ти вже здогадалася, першою мешканкою стала Дарина, яка мріяла про Лео, а в результаті стала заручницею та провела в Галілео майже пів року. Зараз вона виїхала в Бразилію та порвала усі зв’язки з нами. Добре, що їй пощастило вибратися, тобто їй Гліб допоміг, відволікши увагу Галі.