Розділ 3

Взявши мене за руку, Гліб сконцентрувався і я відчула тремор у тілі.

–Заплющ очі, так легше.

Я встигла зімкнути повіки якраз вчасно, пронизливе світло різало навіть через заплющені очі.

За мить ми опинилися у якомусь божевільному сюрреалістичному світі.

Небо було як і на землі безкрає та чисте, але відблискувало різними кольорами: чи то захід сонця, чи то схід, не було зрозуміло. На небі нависали доволі близько кілька супутників чи місяців. Спочатку це лякало, створювало враження, що знаходишся десь у космосі. Оглянула місцевість – дивина. Велика затока, в  центрі якої розміщувався острів. Посеред острова було кілька хмарочосів та висоток в стилі хай-тек, на горизонті виднілися інші величні будівлі. Дерева навкруги були також кольоровими, хоча це найменше дивувало. Загалом враження світ складав двояке: яскраві барви в поєднанні з сучасністю. Такою могла б виглядати земля через кількасот чи тисяч років. Однозначно це таки майбутнє.

Гліб пояснив, що лише острів є заселений мешканцями, решта території можна бачити, проте доступу туди поки немає. Це як красиві шпалери, які поки що є зоровим обманом. Енергетично вони не запущені. На острові зараз проживає близько тисячі жителів.

–Як утворився цей світ? Чи можна з нього вибратися? – спитала з цікавістю.

–Тобі поки що можна, я взагалі не планував тебе сюди тягнути, тож якщо тихенько тут побудемо хвилиночок десять, зможу повернути назад.

–Та мені й години замало,  -скосила захоплений погляд на Гліба, проте він чомусь не поділяв моєї цікавості.

–Слухай, поки я ще можу щось вдіяти.

Він почав похапцем розповідати про свого одержимого друга Лео і свою рідну сестру Галю. Кілька років тому, вони були студентами-науковцями і брали участь в усіх можливих проєктах. Проте на жодному не отримували нагород, натомість примітивні розробки заходили більше викладачам і журі.

От тоді вони задумали створити альтернативний світ. Назвали його своїми іменами і вийшла назва «Галілео». Це був невеликий острів з однією хатинкою на березі океану. Далі їх фантазія і одержимість привела до цілого острова. Мешканці – це люди, що в реальному житті висміюють науку, магію, силу енергії і безмежні можливості. Всі, хто сюди потрапляє, як в’язні, які проходять певну трансформацію.

Сюди не потрапляють самотужки, але завжди зі згодою. Це може бути ствердна відповідь у їх інстаграм-групі чи в рілсах.

Ті, хто сюди потрапив змушені відпрацювати контракт, щоб спокутувати свій вчинок. Далі є кілька умов, для кожного договір є індивідуальним.

–А скільки часу займає контракт?

–По-різному. Буває від 14 днів до року. Але ще є штрафи, тож можна затриматися надовго…

Я слухала, і в мене не вкладалося в голові: - молоді науковці-месники, які грають долями інших людей. Чи усвідомлюють вони усю небезпеку і всі ризики, пов’язані з своїми мріями і «ідеалами»? Наскільки вони загралися?

–Патя, поки не пізно, пішли. Інакше я не зможу нічого вдіяти. Тобі потрібно додому.

Я замислено кивнула і в ту ж секунду яскраве світло засліпило мене. Ми знову сиділи на лавці. Я відчувала, що наша розмова завершена і ми до неї не маємо повертатися. Проте витягнула з рюкзака, який весь час був зі мною на плечах, блокнот і записала свій номер телефону.

–Дзвони, як надумаєш. Я готова допомогти, хоча й не маю гадки чим,- підняла плечі і важко зітхнула.