Патерни саморефлексії

Четверте коло / 24. Чужий біль

Чужий біль
незручний.

Він приходить
без запрошення.

Сідає навпроти.

Псує розмову.

Не дає спокійно
допити каву
і пояснити собі,
що в кожного
своє життя.

Чужий біль
не завжди красивий.

Він не завжди
вдячний.

Не завжди
чемний.

Не завжди
говорить правильними словами.

Іноді він хамить.

Кусається.

Відштовхує руку,
яку сам
перед тим шукав
у темряві.

Бо біль
рідко має
добрі манери.

Він не закінчував
курсів комунікації.

Не читав книжок
про екологічне спілкування.

Він просто болить.

І це вже
достатньо важко.

Ми часто хочемо,
щоб чужий біль
був зручним.

Щоб він пояснився.

Подякував.

Не заважав.

Не вимагав забагато.

Не змушував нас
міняти плани,
тон,
погляд на себе.

Та справжнє милосердя
починається там,
де ти бачиш людину
не в найкращій її версії.

Не святкову.

Не відредаговану.

Не ту,
яка вже все зрозуміла
і говорить мудро
про пережите.

А ту,
яка зараз
лежить серед уламків
і може тільки
дихати.

І ти не питаєш:

«А що ти зробив не так?»

Не пояснюєш:

«Я ж казав».

Не лізеш
із великою філософією
в маленьку свіжу рану.

Просто сідаєш поруч.

І стаєш
на якийсь час
людською стіною
між ним
і остаточною темрявою.

Можливо,
саме так
Бог іноді
працює руками
звичайних людей,
які навіть не встигли
помити чашку
після ранкової кави.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026