Патерни саморефлексії

Четверте коло / 22. Втома

Втома —
це не завжди
коли хочеться спати.

Іноді спати
вже не хочеться.

Хочеться просто
щоб світ
на пів години
припинив
щось від тебе вимагати.

Не питав.

Не тягнув за рукав.

Не клав на стіл
нову проблему
з таким виглядом,
ніби саме ти
народився
для її вирішення.

Втома має багато облич.

Є втома тіла.

Вона чесна.

Лягає в плечі,
в очі,
в коліна,
у спину.

Її можна покласти
на ліжко.

Накрити ковдрою.

Дати їй чай.

А є втома душі.

Її не покладеш.

Вона ходить за тобою
по квартирі.

Сідає поруч
за стіл.

Відкриває разом із тобою
повідомлення.

Дивиться на людей,
яким ти ще маєш
щось пояснити.

І тихо каже:

«Господи,
невже знову?»

Ми часто соромимося втоми.

Наче вона свідчить,
що ми погано тримали фронт.

Наче сильна людина
мусить бути
нескінченною батарейкою
в чужому ліхтарику.

Але втома
не завжди поразка.

Іноді це останній чесний сигнал
від того,
кого ти роками
використовував
як робочу коняку.

Від себе.

Ти теж маєш право
не могти.

Не відповідати одразу.

Не бути мудрим
на перший дзвінок.

Не рятувати всіх,
хто тонув
ще до твого народження.

Бо іноді
найморальніше,
що може зробити людина, —
це сісти.

Мовчки.

Без пояснень.

І нарешті
не зрадити
власну втому.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026