Патерни саморефлексії

Третє коло / 20. Пам’ять

Пам’ять —
ненадійний свідок.

Вона любить
переставляти меблі
в кімнатах минулого.

Трохи підсвітити
одне обличчя.

Трохи затемнити інше.

Зробити себе
благороднішою,
ніж була.

А чужу жорстокість —
чіткішою,
ніж дозволяє чесність.

Пам’ять не бреше прямо.

Вона просто
монтує.

Вирізає паузи.

Змінює ракурс.

Додає музику
туди,
де насправді
була тільки незручна тиша.

Тому небезпечно
повністю довіряти
своїм спогадам.

Особливо тим,
у яких ти
або бездоганний,
або остаточно знищений.

Життя рідко буває
таким акуратним.

Пам’ять потрібна.

Без неї людина
стає кімнатою
без вікон.

Але пам’ять
треба час від часу
провітрювати.

Виносити з неї
старі образи,
які вже давно
не мають тіла,
але все ще займають
пів квартири.

Перевіряти,
чи справді
той голос із минулого
має право
сьогодні
командувати твоїм життям.

Іноді ми живемо
не з людьми.

А з їхніми копіями,
які пам’ять
надрукувала
на старому принтері
болю.

Пам’ять —
це не суд.

І не храм.

Це архів.

А в архіві
теж треба
час від часу
списувати документи,
термін дії яких
закінчився.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026