Патерни саморефлексії

Третє коло / 15. Дзеркало

Дзеркало —
не завжди скло.

Іноді це чужа фраза,
кинута ненароком,
яка раптом
потрапляє точно туди,
де ти роками
не хотів вмикати світло.

І стоїш.

Дорослий.
Розумний.
З досвідом.
З аргументами.

А всередині
хтось малий
раптом питає:

«То це про мене?»

Ми не любимо дзеркал.

Не тих,
де можна поправити комір,
підтягнути обличчя,
зробити вигляд,
що все ще тримається.

А тих,
де видно не зморшки.

А мотиви.

Не втому.

А заздрість.

Не принциповість.

А страх,
який одягнув костюм
і навчився говорити
солідними словами.

Найважче дивитися
не на гріх.

Гріх хоча б має форму.

Найважче дивитися
на самообман.

Бо він завжди
дуже добре пояснює,
чому ти мав право
бути саме таким.

Чому ти не подзвонив.

Чому промовчав.

Чому вдарив словом.

Чому зник.

Чому назвав байдужість
повагою до чужої свободи.

Чому прикрив гордість
словом «гідність».

Дзеркало не судить.

Воно просто
не бере участі
у твоїй адвокатській промові.

Стоїть
і показує.

Без злості.

Без співчуття.

Без бажання
тебе знищити.

Може,
саме тому
воно таке нестерпне.

Бо з людиною
ще можна домовитися.

Із дзеркалом —
ні.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026