Патерни саморефлексії

Друге коло / 14. Світло

Світло —
це не прикраса.

Не ефект
у фінальній сцені.

Не золота рамка
навколо правильного обличчя.

Світло —
це праця.

Щоденна.

Непомітна.

Без гарантії,
що хтось скаже:
«Дякую,
ти сьогодні
не дав темряві
стати трохи більшою».

Світло не завжди
виглядає красиво.

Іноді воно має
зморені очі.

Поганий настрій.

Руки,
які вже не хочуть
нікого тримати,
але все одно
тримають.

Іноді світло —
це людина,
яка сама
стоїть у пітьмі
по коліна,
але не дозволяє іншому
потонути повністю.

Я не вірю
у світлоносців
без тіні.

Вони або брешуть,
або ще не дожили
до власної ночі.

Справжнє світло
не заперечує темряву.

Воно знає її запах.

Її вагу.

Її вміння
сідати поруч
і говорити голосом,
дуже схожим
на твій власний.

Тому той,
хто несе світло,
не завжди усміхається.

І не завжди
говорить лагідно.

Іноді він просто
стискає зуби,
встає,
знаходить у собі
ще одну крихту тепла
і несе її туди,
де вже давно
ніхто нічого
не чекає.

Можливо,
світ тримається
не на великих праведниках.

А на тих,
хто сьогодні
міг стати темрявою,
але не став.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026