Патерни саморефлексії

Друге коло / 10. Прощення

Прощення —
не біла скатертина,
якою накривають
брудний стіл.

Не амністія для ножа.

Не лагідна порада
потерпілому
зрозуміти свого ката.

Я не люблю,
коли прощенням
затикають рот
тим,
кого ще навіть
не вислухали.

«Пробач», —
кажуть людині,
в якої досі
тремтять руки.

«Відпусти», —
кажуть тому,
хто ще стоїть
посеред попелу
і не знає,
де був його дім.

Прощення не можна
вимагати.

Його не можна
прискорити.

Його не можна
поставити в графік
між вечерею
і недільною молитвою.

Прощення —
це коли біль
втрачає право
керувати твоєю рукою.

Не зникає.

Не стає гарним.

Не перетворюється
на мудру притчу
для чужого натхнення.

Просто одного дня
ти розумієш:

я більше не хочу
носити в собі
цю людину
як внутрішнього диктатора.

Я не виправдовую.

Не забуваю.

Не запрошую назад.

Але більше
не годую її
своєю кров’ю.

Можливо,
це і є прощення.

Не подарунок винному.

А повернення ключів
самому собі.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026