Патерни саморефлексії

Перше коло / 6. Текст

Текст —
це не набір речень.

Речення можна скласти
правильно.

Як меблі
з інструкції.

Гвинтик сюди.
Поличку туди.
Наприкінці має вийти
щось схоже на шафу.

Але текст
починається там,
де між словами
раптом проступає людина.

Не авторська фотографія.
Не біографія.
Не перелік заслуг.

А те,
що не вмістилося
в пристойну розмову.

Текст — це коли
хтось нарешті наважився
не брехати
принаймні паперу.

Можна вигадати світ.

Можна вигадати Бога.
Диявола.
Любов.
Суд.
Місто.
Жінку біля вікна.
Чоловіка,
який не вміє просити пробачення.

Але неможливо
довго вигадувати
власну порожнечу.

Вона все одно
почне світитися
крізь абзаци.

Тому читач
часто бачить більше,
ніж автор хотів показати.

Він заходить у текст
за сюжетом,
а знаходить там
чиїсь сліди босих ніг
на холодній підлозі.

І тоді вже байдуже,
про що була історія.

Про кохання.
Про війну.
Про Бога.
Про штучний інтелект.
Про чоловіка,
який думав,
що просто пише.

Насправді
текст завжди пише
і його самого.

Повільно.
Без жалю.
До кістки.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026