Патерни саморефлексії

Перше коло / 4. Бог

Я не знаю,
де живе Бог.

Не думаю,
що Йому потрібна адреса,
поштовий індекс
і табличка на дверях.

Мені здається,
Бог починається там,
де людина нарешті
перестає вдавати Бога.

Коли визнає:

я не все знаю;

я не всіх розумію;

я не маю права
перетворювати чужу душу
на територію власної правоти.

Бог не обов’язково
говорить громом.

Іноді Він звучить
як пауза
перед словом,
яке могло знищити.

Як рука,
що не вдарила.

Як двері,
які відчинили тому,
хто повернувся
не переможцем,
а просто живим.

Мене лякають люди,
які надто точно знають,
чого хоче Бог.

Зазвичай
після цього
вони дуже впевнено
пояснюють,
кого треба вигнати,
кого засудити,
кого поставити на коліна.

А Бог, можливо,
у цей час
стоїть десь збоку
біля того,
кого всі вже викреслили.

Не виправдовує.
Не аплодує.
Не знімає наслідків.

Просто не дає
остаточно пропасти.

Може,
у цьому і є милість.

Не в тому,
що тобі скасували дорогу.

А в тому,
що після всіх твоїх поворотів
хтось усе ще залишив
маленьке світло
над виходом.

Подобається

#528 в Різне
#34 в Поезія
#729 в Сучасна проза

Відредаговано: 02.07.2026