СВЯТО ДЛЯ БУРУЛЬКИ

                                                                       

          Привіт! Думаю, ви мене не знаєте. А може знаєте? Вже колись могли бачити у прекрасній долоні Полуниця, де я проживаю разом зі своїми найкращими друзями. Проте, якщо не бачили, це нічого страшного, адже ви спеціально тут аби почути цю історію про мене. Для початку варто представитись, мене звати Клаус, і я пастушка. Мене важко не помітити, я ношу усе біле: штані, сорочку, тільки солом’яний капелюшок з широкими крисами, кольором як… солома! На цьому капелюшку у мене зав’язана блакитна стрічка, а на ній прикріплені три штучні ромашки. Такі ж само ромашки, прикріплені у верхній частині мого пастушого, світло-блакитного посоху, який я завжди ношу з собою. Також у мене є коричнева сумочка через плече, де у мене лежить блокнот і ручка, аби я могла записати щось дуже чудернацьке, що спаде на думку поки я пасу овець.
          Ой, вівці! Про них я можу багато розповісти, а особливо те, що вони чудові співрозмовники й співрозмовниці, що завжди підтримують, і вислухають будь-що, навіть слова не скажуть, а будуть просто жувати траву, так повільно й слизько, мов жуйку. Для них, як я встановила, трава справді як для нас смачна та солодка жуйка, цілий день її жуєш і вже задоволена чи задоволений. Я завжди пасла овець на своєму особистому полі, у центрі якого на пагорбі, розташований мій прекрасний дім, у чорні та білі кольори, біля якого є прибудова, котра полягає у високій кам’яній вежі, звідки я спостерігаю за зорями, адже трохи цікавлюся астрономією. Я змогла знайти сузір’я вівці, прямо над моїм домом, буцім космос знав, хто тут живе, та як треба розмістити зірки, аби вони чітко над моїм домом, утворили це чудесне, просто казкове сузір’я. Моя любов до овець, безмежна! Вони такі милі, пухнасті, їх можна міцно обійняти, і втонути у цьому пуху мов у воді, з якої ніколи не хочеться виходити. Це просто чарівні створіння, що не лишать вас, любі читачки та читачі, байдужими. Ще, ви можете вважати, що моя робота легка, але насправді вона потребує неймовірних зусиль й чистої праці, яка дається не кожній і не кожному. Терпіння, наш головний пріоритет, висадити години на сонечку біля овець, спостерігати за ними, вивчати їхню природу, міміку та жести, це дуже кропітка праця, що заслуговує неймовірну повагу. Пасти – це Мистецтво, на який має бути природжений дар, талант, що розвивається роками цікавенної справи, яку тільки можна собі уявити. Я повірте мені, я багато чого здатна собі уявити, і, у порівняні з усім космосом, робота пастушки дуже велична, вона як те саме, що бути лицаркою, тільки захищати не ціле королівство, а своє поле з вівцями. Тож, я велична лицарка, яка береже своє поле та їхніх мешканців й мешканок. 
          Але годі з вас оцих всіх філософських домислів, повірте, я можу багато говорити, я ще та балакунка, цілий день можу втратити, поки буду розмовляти сама з собою, тому я краще поговорю з вівцями, заодно і роботу зроблю, й файно побалакаю. Одним ударом, два яскравих, мов сонечко золотистих дзвоника. Загалом, цю пергу свою історію. Я мала намір присвятити одній дуже важливій події, що трапилася у мене на пасовище. Є у мене одна вівця, дуже поважна, і мовчазна, тому не дивно, що ім’я я їй дала Бурулька, бо вона холодна, і гостро мене морально колить, своєю холодністю, та якоюсь певною стриманістю. Але, але, але! Це не означає, що не варто згадати про її особливий день, а саме День Народження Бурульки, на яке я старанно готувалася. Бурулька дуже сильно любить травму, що росте ближче до Півдня країни Полуниця, тож саме у тому місці, я зібрала як умога більше трави й зробила з неї великий торт! Він вийшов зеленим-зеленим, і охайно зв’язаний іншою травою, з того ж південного місця. Звичайно з тюків сіна, я виклала невеличку сцену, де мала викласти свою славетну, вітальню промову. 
          Коли День Народження Бурульки настав, я зібрала всіх овець біля сіннової сцени, яку вони почали їсти, але я їх відганяла. Опісля, я поважно вийшла на сцену, вся сяючи від усмішки, і мене ледве подих не перехоплювало, як я хотіла видати ту славетну промову.
          - О, дорога Бурулько, - почала я, і вона вийшла вперед. Вівці, хто з подивом, хто з байдужістю, споглядали за мною, так само як і я, чекаючи славетної миті промови. – У цей особливий день, твого Дня Народження, я хочу привітати тебе з усією щирістю свого великого серця, що ледве влазить мені у груди! – радісно вигукала я вітання, поклавши руку на серце. – Ти народилась в час особливої ночі, коли на небі спалахнуло сузір’я Великої Вівці, яка благословила тебе своїми дарами, і своїм розумом, яке тільки вона має. Я хочу побажати тобі тепла, величезного щастя яке нізащо не влізе в жодну кишеню, жодну сумочку чи портфель, - які ви хоч і не носите, але опустимо це. Але ви маєте свої пухнасті переноси, де часто у вас збирається різне сміття, яке я вичищаю. Та знов таки, опустимо це. Важливіше буде побажати тобі міцного здоров’я, аби ти раділа кожному дню, яке ти проживаєш у казковій країні Полуниця, і на цьому полі пастушки Клаус, - це я якщо що. І врешті-решт, щоб не трапилось, я хочу аби завжди знала до кого звернутися, як діяти, і що діяти, слухати своє палке серце вівці, яке ніколи не бреше. З Днем Народження Бурулько! З Днем Народження!
          На цій ноті всі вівці застрибали, радісно забігали, закружляли хоровод довкола Бурульки, яка несвідомо усміхнулася, і врешті сама почала стрибати від радості. Я підняла завісу, що була за мною, і їй на показ відкрився той самий трав’яний пиріг який я для неї зробила. Вона застрибнула на сцену, облизнула мене за обличчя, через що автоматично захихотіла, і взялася Бурулька їсти свій пиріг. Та аби вона могла поділитися ним з усіма іншими вівцями, я спустила його зі сіннової сцени, і вівці оточили цей трав’яний пиріг немов при якомусь ритуалі, а потім почали його всі разом за дружньо їсти. 
          Я вважаю, це був прекрасний день, і ми провели його неймовірно супер-пупер казково, чудесно, прекрасно, неймовірно, класно, чарівно, дивно, смішно, а головне дружньо й щиро, як у колі справжньої родини. Ба ми і є родина.