Розділ 25

Тереза прокинулася від дивного відчуття — ніби повітря навколо стало важчим і їй було тяжко дихати. Розплющивши очі, глибоко вдихнула й втупилася поглядом у білу стелю. Тіло нило, але біль був уже не гострий, а глухий, як відгомін бурі, що відійшла, залишивши по собі тільки уламки.

Медсестра, невисока жінка з темними косами, тихо зайшла в палату.

— Ви нарешті прокинулися, — промовила вона з м’якою усмішкою. — Як почуваєтесь?

— Мені… легше, — прошепотіла Тереза, хоча в грудях усе ще стискалося від неприємних спогадів.

Медсестра поставила крапельницю, потім кивнула на темну сумку біля стіни.

— Ваші речі приніс чоловік. Здається, він і досі у відділенні. За пів години я повернуся до вас. Принесу сніданок, і поміряємо тиск.

— Дякую, — ледь усміхнулася Тереза.

Коли двері зачинилися, у палаті стало тихо. Тиша мала свій звук — той, що чуєш після вибуху, коли у вухах дзвенить пам’ять про страх.

За кілька хвилин у палату увійшов Даміан. Його обличчя було блідим, під очима залягли тіні, щетина додавала йому дикої втоми.

— Привіт, — хрипло промовив він. — Я подумав, що тобі знадобляться твої речі.

Він дістав телефон. На мить затримав у руці, ніби не хотів віддавати.

— Теона знайшла його, — додав.

Тереза взяла телефон, але не дивилася на нього. Її погляд був прикований до Даміана.

— Ти не відпочивав… — це прозвучало як докір і як турбота водночас.

Він ледь усміхнувся.

— Не міг.

Тереза спробувала підвестися, але крапельниця смикнула її руку. Даміан нахилився й без посміху поцілував її.

— Як Логан? — прошепотіла у вуста.

— Уже в палаті, — відповів він. — Операція пройшла успішно. Він втратив багато крові, але лікар каже — сильний, витримає.

Тереза заплющила очі, притискаючи долоню до обличчя.

— Дякувати Богу…

Даміан присів поруч і торкнувся її руки.

— Терезо, що відбулося в маєтку Вальтера?

Тереза затримала подих. Її пальці самі знайшли каблучку на руці — вона почала крутити її, ніби це могло допомогти зібрати думки.

— Я була в підвалі із Сандерсом, — відповіла після короткої паузи, і голос злегка тремтів. — Він поводився не як… мудак. Навіть… намагався мене підбадьорити. І дав свій жакет.

Вона зітхнула, наче після кожного слова видихала частину страху.

— А потім…

Даміан напружився.

— Потім що?

Тереза глитнула й на мить заплющила очі.

— Там був і Ділан, — прошепотіла.

— Він… — голос у нього зірвався, і він зробив зусилля, щоб договорити — Він нічого тобі не зробив?

Тереза швидко закліпала.

— Він… хотів зняти каблучку, але йому не вдалося.

Даміан відвернувся. Його щелепа напружилася, пальці стиснулися в кулак так, що хруснули суглоби. Якусь мить він мовчав, і тиша в палаті перетворилася на живу істоту, яка ніби дихала між ними. Він перевів на Терезу погляд, і в його очах було стільки люті, що вона відчула її фізично.

Даміан нарешті видихнув, повільно, ніби приборкуючи самого себе.

— Люба, мені треба вирішити деякі справи. Але ввечері я заберу тебе додому. Лікар дозволив.

— Може, нам варто пришвидшити весілля?

Даміан підняв брову, і Тереза хмикнула.

— У тебе тільки що був такий вираз обличчя, ніби я сказала щось безумне.

— Ні, просто… тепер у мене з’явилася ще одна причина швидше розібратися з усім, — промовив він і нахилився ближче. — Бо я не витримаю ще раз тебе втратити.

Вона усміхнулася крізь сльози. Він поцілував її знову, глибше, ніж хотів. Тереза потягнула його до себе, і він ледве встиг поставити лікті, щоб не зачепити крапельницю.

— Обережно, розбійнице, — прошепотів, торкаючись губами її чола.

— Так-так… лікарня, пацієнтка, крапельниця, не місце, щоб віддатися спокусі, — ледь засміялася вона.

— Потерпи, малеча, — він поцілував її у скроню. — Скоро заберу тебе звідси.

Тереза кивнула, але в її погляді промайнув страх — не за себе, за нього.

— Даміане… — вона піймала його руки й стиснула. — Обіцяй, що не зробиш нічого нерозважного.

Він нахилився й провів пальцями по її щоці.

— Нічого нерозважного, — підморгнув. — Просто деякі люди мають зрозуміти, що на тебе не можна піднімати руку.

Він знову поцілував її у вуста. Потім підвівся, ще раз глянув на неї і вийшов.

Коли двері зачинилися, Тереза довго дивилася на них. І знала — він не просто пішов. Він вийшов шукати Ділана.

Тереза ще кілька секунд лежала, вдивляючись у порожнечу. Потім машинально потягнулася до телефона. Екран спалахнув десятками пропущених дзвінків. Серед них ім’я, яке вона не очікувала побачити на дисплеї: Кароліна.