Розділ 24

Усі мають свою межу. Навіть ті, хто звик переступати через людей, через закон, через совість. Але є мить, коли навіть найсильніші зупиняються — не тому, що не можуть, а тому, що хтось з’являється сильніший.

Влада не вбиває одразу. Вона спершу перевіряє, скільки брехні ти здатен витримати. А правда — це не світло. Це ніж, яким ти розрізаєш власну тінь.

Система не боїться злочинців. Вона боїться тих, хто ще здатен відчувати. Бо емоція — це слабкість, яку не можна контролювати. І коли вона з’являється в серці того, хто мав бути холодним, — система тріскає.

Бо коли правда стає небезпечною, мовчання перетворюється на злочин.
І саме тоді починаються постріли.

Даміан не одразу зрозумів, що сталося. Спершу — спалах, потім різкий гуркіт, наче грім ударив зовсім поруч. І лише коли хтось поруч зойкнув і впав, він збагнув: стріляли — але не люди Вальтера. Хоча ті й першими дістали зброю, та не встигли взяти ситуацію під контроль. Із тіні лісу, мов із густого диму, вийшли люди Даміана — тихо, злагоджено, наче одна тінь. Вогонь накрив охоронців Вальтера ще до того, як ті встигли перезарядити.

Кілька з них упали поруч із Даміаном — двоє поранених, один уже не рухався. Вальтер тим часом кинувся за колону біля головного входу, піднімаючи зброю і відстрілюючись із-під укриття. Сандерс, зрозумівши, що в цьому хаосі можна дати дьору, вдарив ліктем чолов’ягу й сховався за іншою колоною. Коли поряд із ним пролетіла куля, він впав на підлогу й почав повзти.

— Та ну нафіг, — буркнув Сандерс і прикрив голову руками.

— Лягай! — десь позаду долинув голос Логана, і Даміан озирнувся.

— Недоумки! Ви не перевірили територію! — заволав Вальтер на охорону.

Даміан пригнувся, ковзнувши поглядом по будинку, шукаючи Терезу. Але в цьому хаосі та метушні він не побачив її.

У цей момент Ділан, як навіжений, тягнув Терезу далі, стискаючи зап’ястя, аж кістки хрустіли. Тереза озирнулася, Даміана ніде не було видно.

— Пусти, мерзотнику! — просичала вона, та він лише сильніше стиснув її руку.

І тоді вона зробила те, про що навіть не встигла подумати. Різкий рух, і її коліно врізалося йому просто в пах. Ділан зігнувся навпіл, видихнув, як поранений звір. Тереза вирвала руку й кинулася вперед. Раптом Логан вигулькнув із-за дверей і Тереза різко вдарила його по обличчі.

— Гей! — скривився він, відступаючи. — Не варто так бити рятівника.

Він схопив її за лікоть і відтягнув убік, прикриваючи своїм тілом. Над ними вибухнуло скло й дрібні уламки сипнули з неба, ріжучи шкіру.

— Ти хто такий?! — закричала Тереза.

— Логан. І якщо не хочеш померти, то біжи за мною.

Ззаду пролунав постріл.

Даміан у хаосі, побачивши Терезу й Логана, піднявся й побіг до них. Він вихопив зброю в одного з охоронців і, ковзнувши вперед, відкрив вогонь по тих, хто лишився біля Вальтера, щоб дати можливість брату та коханій втекти.

Крики змішалися з металевим дзвоном гільз і запахом пороху.

— Назад! Назад! — кричав хтось, але вже було пізно.

Вальтер кинувся до виходу, охоронці сипалися під пострілами. Ділан, тримаючись за живіт, вилаявся:

— Вальтере, вони тут?! Поліція!

Сандерс, почувши звук сирен, підвівся з підлоги й гаркнув:

— До біса це все! — і кинувся в бік лісу. — Гівнюки, я вас усіх закопаю!

Постріли стихли лише на мить — і в тій тиші пролунав ще один. Один із охоронців Вальтера, помітивши рух, прицілився. Куля засвистіла й вдарила Логана в бік. Чоловік похитнувся, лице скривилося від болю, але він устиг різко відштовхнути Терезу, прикриваючи собою.

— Логане! — крикнула вона, падаючи поруч, руки судомно тяглися до рани, де проступала кров.

Даміан кинувся до них, ковзаючи по мерзлій землі, і, впавши навколішки, потягнув Терезу за плече вниз, до укриття. Над головами свистіли кулі.

— Біжи, мала! — вигукнув він, різко змінюючи магазин і прикриваючи їх вогнем.

— Я вас не покину! — крикнула Тереза, впираючись, підтримуючи Логана, що вже ледве стояв. — Куди далі?!

Усе вибухнуло новою хвилею хаосу. Сирени наближалися, змішуючись із тріском автоматних черг. Охоронці Даміана й люди Вальтера вже билися на подвір’ї, і ніби кров та запах пороху різали повітря. Даміан відштовхнув Терезу вбік, щоб не зачепила куля, і закричав:

— Відступати! — його голос перекрив гул пострілів.

Кілька його людей відступили під арку, ведучи поранених. Даміан залишився на місці. Очі звузились — він бачив, як Вальтер, важкий, із червоною від злості шиєю, відстрілювався з-за колони біля головного входу.

Постріли розривали світанок. Кожен відгукувався в грудях немов удар серця. Вальтер вистрілив, і куля пройшла зовсім поруч. Даміан пригнувся, перескочив через пораненого охоронця, ковзнув за мармуровий парапет і, витягнувши пістолет, виглянув.