Розділ 22

Вітальня потопала в півтемряві. Світло від люстри било на полірований паркет, ковзаючи по коричневих шторах і по обличчях чоловіків у чорних костюмах.

Дві групи стояли одна навпроти одної — охорона Моргана й люди Даміана. Мовчки. Без зброї в руках, але кожен напружений, як струна. Повітря було густе від недомовленостей і стриманого гніву. А за стіною гримали удари.

— Джеймсе, покидьку, відкривай! — двері кабінету глухо дрижали від кожного удару Даміана. — Де Тереза, чорт забирай?!

— Пішов геть, а то я викличу поліцію! — закричав Джеймс.

Даміан ще більше розгнівався й вдарив ногою так, що петлі заскрипіли.

Охоронці обмінялися поглядами, але ніхто не рушив. А на дивані біля вікна сиділа Кароліна — у темно-зеленій сукні, з келихом червоного вина в руці і з байдужим виразом обличчя. Вона не зводила очей із дверей кабінету, спостерігаючи, як дерево тріщить під ударами.

— Не втручайтеся, — спокійно промовила вона до охорони й мигцем поглянула на чорну флешку на столі.

Один із охоронців поглянув на жінку, але зустрівши її крижаний погляд, миттєво опустив очі.

Знову пролунав удар. За ним відбувся ще один. І нарешті почувся сухий тріск і двері піддалися.

Даміан увірвався всередину, і Джеймс, здригнувшись, стиснув келих у руках.

— Що ти собі дозволяєш… — почав він, але голос зрадницьки затремтів.

— Де Тереза?! — гримнув Даміан, зриваючись уперед. — Що ти з нею зробив?!

— Ти знову лізеш, куди не слід, ламаєш двері, а тепер ще й претензії маєш?         Даміан схопив Джеймса за комір і рвучко підняв його з крісла. Його очі палали люттю, а щелепи стиснулися так, що зуби скрипіли. Морган випустив келих із рук, і він розбився на уламки. Бурштинова рідина розлилася по столу, а Джеймс скривившись додав:

— Ти схожий на хлопчиська, в якого забрали іграшку.

 — Ще слово — і я зламаю тобі шию, ти чуєш?!

Джеймс не відвів погляду.

— Спробуй, — прохрипів він.

І тоді двері розчинилися. У кабінет увійшов Логан.

— Даміане, зупинися!

Даміан ще мить тримав Моргана, потім різко відштовхнув його й відступив. А Джеймс повільно сів у крісло й прошипів:

— Я не знаю де Тереза. Через тебе, Даміане, ми не спілкуємося.

Даміан важко зітхнув і провів долонею по обличчю. Він ледве стримував себе, щоб не звернути шию Моргану.

— Як мило, — у дверях з’явилася Кароліна. — Джеймсе, можливо, ти нарешті розповіси Даміану дещо?

— Замовкни, — захрипів Джеймс і почав кашляти.

Даміан перевів погляд на Кароліну. Жінка ступила всередину, поклала бокал на стіл і, не відводячи очей від Джеймса, промовила:

— Ти думаєш, що можеш маніпулювати всіма, Джеймсе? — хмикнула. — Поведінка твоя смішна й жалюгідна. Ти й не здогадуєшся, скільки людей тобі не довіряють… і як мало залишилося тих, хто б тебе взагалі слухав.

Вона підняла руку й повільно змахнула нею. Даміан відійшов від столу й, поглянувши на жінку, запитав:

— Що ви знаєте?

— Ось — твій шанс, — підморгнула Кароліна. — Там компромат на Віктора й Гектора. Використовуй його розумно.

Обличчя Даміана скривилося в злісній гримасі. Він ступив до Джеймса, утім Логан схопив його за плечі й потягнув до себе.

— І, Джеймсе, — додала Кароліна, гучно засміявшись, — гра одного актора триває, але… твоя роль добігає кінця.

Джеймс вдарив кулаком об стіл, а Логан силою відтягнув Даміана від столу й промовив:

— Забирай флешку й ходімо звідси.

— Гаразд, — нахмурився Даміан і підняв долоні догори.

Логан відпустив його, і Даміан взяв у Кароліни флешку.

— Чому ви допомагаєте мені?

Кароліна посміхнулася, ледве помітно нахиливши голову:

— Тому що мене усе дістало.

Логан склав руки на грудях і мигцем кинув погляд на Джеймса, спостерігаючи за його реакцією. Обличчя Моргана почервоніло, вени на скронях проступили, і він загарчав:

— Ти… ти що, знущаєшся?!

Кароліна закотила очі й вирівняла спину.

— І від тебе, Джеймсе, я також втомилася.

Даміан стиснув флешку трохи міцніше, а Логан ледве стримав посмішку, спостерігаючи за тим, як Джеймс мовчки намагається втримати гнів і сором.

— Ти влізла в мій… у мій сейф! — зарепетував Джеймс, очі його блищали від злості. — І ще й викрала мій компромат!

Даміан кинуся до нього, схопив Джеймса за горло й почав тикати флешкою в очі.

— Ти зараз думаєш тільки про себе, а не про доньку! — ніби звір, загарчав Даміан, стискаючи його горло.

Джеймс задихався, обличчя почервоніло. Кароліна поглянула на Логана й легенько кивнула йому рукою. Він знову підійшов до брата й рішуче відтягнув його від Моргана. Даміан рвонувся ще раз, але Логана стиснув його лікоть й промовив: