Розділ 21 / Бонус — «Шепіт серця»

Бонус / Частина четверта / «Шепіт серця» — Історія Теї і Логана

Теона, не відпускаючи думку про Терезу — куди вона поділася й що було б, якби вона приїхала тоді раніше, — нервово стискала ремінь безпеки. Раптом Логан помітив у дзеркалі чорну автівку, яка трималася позаду й маневрувала так же само, як і він. Це насторожило його, і тому він злегка пригальмував, поглянув у дзеркало й різко звернув у бічну вулицю.

— Ти куди?! — збентежено вигукнула Теона, схопившись за ручку дверей. — Це не той шлях!

Логан мигцем поглянув на Тею, і на його обличчі з’явилася легка усмішка.

— Просто хочу трохи покататися вночі, — відповів він спокійно й перевів погляд у дзеркало. Машина все одно йшла за ними, ніби тінь.

— Але… — Теона почала, однак Логан лише злегка нахмурився, і вона замовкла.

Логан натиснув на газ, і двигун загуркотів глухо, ніби тварина, яка готується до стрибка. Вулиця звузилася, світло ліхтарів блимало крізь мокре скло, відкидаючи довгі плями на асфальт.

— Ти жартуєш, так? — тихо запитала Тея.

— Я ніколи не жартую, коли хтось їде за мною, — відповів Логан майже шепотом. Його пальці ковзнули по перемикачу — короткий спалах дальнього світла, і знову помітив у дзеркалі, як чорна машина теж пригальмувала.

Він зробив ще один різкий поворот, тепер уже вглиб спального району, де дороги були вужчі, а навколо темні двори й зачинені магазини.

— Логане… — знервовано прошепотіла Теона, поклавши руки на сидіння.

— Все добре, — його голос був рівний, навіть заспокійливий, але погляд залишався пильним. — Просто хочу переконатися, що це не випадковість.

Він знову звернув і цього разу на вузьку вулицю з одностороннім рухом. Автівка позаду зробила те саме.

— Випадковостей не буває, — промовив він, зупинившись на світлофорі. На кілька секунд їхні вікна відбили червоне світло, і Теона побачила його профіль — спокійний, але холодний, як різьблений камінь.

Тея глибоко вдихнула й відвернулася. Логан поводився дуже дивно, і це її також почало лякати. Світло змінилося, і він раптово розвернувся на перехресті — прямо в напрямку переслідувачів.

— Господи, що ти робиш? — закричала Теона й закрила обличчя руками.

Колеса різко скрипнули — авто здригнулося, коли Логан різко повернув кермо і дав задній хід, потім рвучко звернув у провулок.

— От і все, — спокійно промовив він, сповільнюючи рух.

Теона мовчала, намагаючись опанувати себе. Логан кинув на неї короткий погляд, і його голос став м’якішим:

— Не хвилюйся, левенятко. Я поряд.

Вона не відповіла, лише втупилася у вікно. Її пальці знову стиснули ремінь, ніби той міг втримати її від істерики.

Вулиці поступово ширшали, і місто лишалося позаду. Попереду блиснула темна смуга моря. Вітер приніс запах солі й бензину, а десь далеко шуміли хвилі, б’ючись об бетонну набережну.

— Ми куди? — тихо спитала Теона, поклавши руки на колінах.

— Подихати, — відповів він коротко, зупиняючи машину на узбіччі.

Фари згаснули, залишивши їх у півтемряві, де лише море жило своїм ритмом. Логан вийшов із авто, зробив кілька кроків і на секунду завмер, дивлячись на чорну воду. Потім дістав телефон.

— Це Логан, — його голос звучав спокійно, майже сухо. — Даміан поїхав до Джеймса Моргана. Поїдьте за ним.

Він поклав телефон у кишеню, вдихнув морське повітря й обернувся. Теона стояла біля машини, схрестивши руки, наче боялася, що тиша її розчавить.

— Все вже добре? — спитала вона, дивлячись на нього з надією, якої сама не мала.

— На кілька годин, можливо, — відповів Логан. Його погляд ковзнув по темряві, де вода зливалася з небом, і він подумав: «Але це було не випадково. Вони знали, за ким їхати. Значить, стежили не лише за мною».

Теона відвернулася до моря. У світлі далеких маяків її обличчя здавалося блідим, як місяць.

— Ти завжди такий спокійний? — тихо промовила вона.

— Коли панікуєш — робиш помилки, — оглянувшись, відповів він. — Але, якщо чесно… зараз мені теж хочеться курити.

Теона хмикнула й присіла на капот машини, вдивляючись у темряву моря. Вітер піднявся, і десь далеко пролунав крик птахів — короткий, різкий, ніби тиша тріснула на мить. Вітер торкнувся її волосся, і Тея підняла руку, щоб прибрати пасмо — простий, майже несвідомий рух, що видався Логану дивно заспокійливим.

— Ти просто божевільний, — видихнула Теона, хитаючи головою. — Водити колами посеред ночі, тікати від когось, а потім ще робити вигляд, що все під контролем…

Вона відвернулася, ніби хотіла відгородитися від нього та від усього, що щойно сталося.

— Можливо, і так, — кивнув і зробив крок до неї.

Теона відчула на собі його погляд. Закотивши очі, зітхнула, ніби намагалася не піддатися на чергову провокацію.

Логан прискіпливо дивився на неї. У відблисках фар її кучеряве волосся виглядало темним золотом, заплутаним у вітрі. Карі очі, ще блискучі від пережитого, здавалися глибшими, ніж хвилі під набережною. Вона була струнка, майже тендітна, але в її поставі відчувалася впертість, та сама, через яку він не раз ледь не вибухав від злості й водночас, чомусь, саме вона йому подобалася.